Погляд церкви, Погляд церкви, Статті, Статті, Усе про гендер, Ювенальна юстиція

20 християнських правил доброго виховання

20 християнських правил доброго вихованняВиховання дітей – обов’язок батьків

Сім’я – найменша клітина суспільства. Тому здорова християнська сім’я – це благословення для Церкви та народу. Народження і виховання дітей є другою основною ціллю кожної християнської пари. Батьки, що відмовляються від дітей, бо не хочуть мати клопотів, грішать та стягують на себе прокляття. Одні батьки з Італії визнали: «Ми не хотіли дітей, тому робили все щоби їх не було, але тепер сама природа нам відплачує».

Дитина це Божий дар. Вона є творінням одночасно Бога і самих батьків, бо від Бога отримала душу, а від батьків тіло. Посилаючи дитину, Бог промовляє до батьків так, як фараонова дочка промовляла до матері маленького Мойсея: «Візьми цього хлопчика і виховуй його для мене, і я заплачу тобі» (Вих. 2,9).


Добре виховання – це найбільший скарб, який батько та мати повинні залишити в спадок своїм дітям. Бог не буде їх питати чи вони залишили дітям маєтки і дали вищу освіту, а спитає чи дали їм добре виховання: чи навчили любити Бога і ближнього, шанувати Божий закон, ненавидіти гріх і вправлятися в чеснотах. Дитина подібна до води, що не має смаку. При народження діти не є добрі, ані злі. Виховання або не виховання робить їх добрими або злими. І за це батьки відповідальні перед Богом.

Діти, що в них засієш до цього вони тягнуться. «Саме цей ніжний вік і потребує навчання Божої справи. В такий період швидко засвоюється, і як печатка на воску, карбується в душах дітей усе те, що вони чують. В цей час також формується і їхня схильність або до зла, або до доброчинності» (Св. Йоан Золотоустий).

Виховання дітей – це святий обов’язок батька і матері, а не держави. Школа помагає батькам і доповнює домашнє виховання, але ніколи не замінить його. Те саме слід сказати і про Церкву.

Що таке добре виховання?

Виховання – це гармонійний розвиток фізичних, моральних і духовних сил дитини. Сама дитина не в змозі розвинути цих Божих дарів без допомоги батьків. Вона потребує їхнього проводу та поради, бо внаслідок первородного гріха уява і серце людини вже змалку схильне до зла (Бут 8,21).

Виховання торкається розуму, волі і серця дитини.

Розум – вчити дітей розпізнавати добро і зло, тобто життєвої мудрості.

Воля – вчити дітей любити Бога, батьків, старших; любити правду та простоту.

Серце (характер) – потрібно викорінювати злі нахили дитини, а прищеплювати чесноти.

20 ХРИСТИЯНСЬКИХ ПРАВИЛ ДОБРОГО ВИХОВАННЯ

1. Посвятіть своїх дітей Богу від самого їхнього зачаття (І Сам 1,28; Лк 2,22). Можна втратити дитину, тому віра мами та її бажання охрестити дитину рахуватиметься на користь дитини.

2. Батьки повинні якнайшвидше охрестити дитину (в небезпеці смерті самі або медперсонал).

3. Виховання дитини потрібно починати від моменту її народження. Воно є тісно з’єднане з вихованням самих батьків: ставити Ісуса в центрі своєї сім’ї, шукати його волю, жити з віри тощо.

4. Батьки з раннього дитинства повинні допомогти дітям пізнати та полюбити основні правди віри (Ісус є Бог, про створення світу, про гріх, про Божу любов…) та прийняти Ісуса за Свого особистого Спасителя і Бога. Тут можуть допомогти християнські мультфільми, читання дитячої Біблії, розповіді про святих.

5. Батьки не повинні завжди ганьбити дітей за їхні промахи і вимагати, щоб поступали, немов дорослі особи. Хто завжди ганить своїх дітей, той не має на них ніякого впливу. Деякі батьки без поважних на те причин хвалять своїх дітей і це в їх присутності. Це створює в дітях фальшиве переконання, що в них самих і в їхній поведінці нема нічого злого і що вони досконалі. Надто хвалені діти стають пусті.

6. Потреба покарання: батьки мають любити своїх дітей, але ця любов не може бути сліпою. Не можна закривати очі на поважні та шкідливі звички дітей (куріння, матюки, алкоголь, обман, злодійство, комп’ютерні ігри,..), бо вони посилюватимуться з їхнім віком. Ростуть діти, зростають їхні блуди. Покарання має бути узгоджене між батьками. Якщо батько карає, то мама не повинна боронити дитини, окрім випадків, небезпеки пошкодити здоров’ю. До втрати пошани батьків доводять такі помилки батьків: сварки, нарікання, підбурення дітей до непослуху, не влучні зауваження при дітях тощо. Батьки свої непорозуміння мають вирішувати тоді, коли нема дітей. Не слід карати дітей у злості, бо дитина припише покарання злості батька чи матері, а не своїй провині і користі для дитини не буде. Покарання мусить іти разом з поученням, інакше не принесе своїх результатів.

7. Батьки повинні любити своїх дітей однаково. Ніяка дитина не може бути привілейована, бо таке ставлення викликає відразу до батьків зі сторони інших дітей. Заздрість і ненависть звичайно між дітьми бувають наслідком необмеженої любові батьків до однієї дитини. Заздрість це – протест дітей проти батьків, які їх кривдять. Всі діти мають право бути люблені однаково.

8. Вчити ненавидіти зло (гріх), а полюбити чесноту:

– Правдомовність

– Працьовитість

– Старанність у навчанні

– Ввічливість

9. Навчати коритися вам згідно біблійної дисципліни (Прип 13,24; 23,13-14; 29,15-17).

10. Навчайте та заохочуйте до життя молитви.

11. Читайте та пояснюйте дітям Боже Слово та Життя Святих.

12. Захищати дітей від грішного впливу лихих товаришів, мас-медій та юнацьких пристрастей (Прип. 1,10-19; 13,20; 28,7; І Ів 2,15-17).

13. Заохочуйте їх розуміти, що Бог завжди стежить за тим, що вони роблять, думають і говорять та це оцінює (Пс 139,1-12).

14. Навчайте дітей того, що Бог має особливу мету стосовно їхнього життя.

15. Підготуйте дітей до страждань, висміювань та переслідувань за праведність і любов до Ісуса (Мт 5,10-12; ІІ Тим 3,12).

16. Будьте прикладом святого життя для своїх дітей (дитина більше вірить тому, що бачить у батьках, а ніж їхнім повчанням і нагадуванням).

– Правдомовність – дитина має завжди отримати правдиву відповідь на питання відповідно свого віку та розуму.

– Батьки не повинні сваритися в присутності дітей, критикувати сусідів, членів родини чи душ пастирів. Діти тим вчаться осуджувати всіх, хто не погоджується з їхньою думкою.

– Батьки не повинні скаржитися в присутності дітей один на одного.

– Не можна робити в присутності дітей нічого, що викликало б у дітей зневагу до влади чи закону (батьки хваляться, що їм вдалося обдурити міліціонера, продавця, неоплачений проїзд …)

– Не можна надто пестити дітей, бо пещені діти не дадуть собі ради у житті. Не слід усе робити за дітей (прибирання столу, кімнати, чистити одяг…) Де є одна дитина, там дитина росте егоїстом!

17. Заохочувати дітей до богопосвяченого життя – священства та монашества

18. Молитися за своїх дітей (Еф 6,18)

19. Навчати дітей зрікатися матеріалістичного думання світу: грошолюбства і слави. Ми подорожні на цій землі, а наш правдивий дім та громадянство у небі з Христом (Фил 3,20; Кол 3,1-3). Усі ми маємо збирати скарби у небі (діла віри).

20. Виховувати дітей до суспільного життя в державі:

– Відповідальність

– Справедливість

– Знати історію свого народу

– Політичну ситуацію (вияснити більшим дітям)

– Вносити Христового Духа та Євангельські принципи

http://slovozyttia.blogspot.com/2014/08/20.html

Tags:

2 thoughts

  • Темна сторона Інтернету
    Негативний вплив інтернет-технологій включає в себе такий момент, як відсутність соціальної взаємодії один на один, що перешкоджає формуванню навичок міжособистісного контакту. В результаті зростає число інтернет-злочинів проти особистості, яку іноді не відокремлюють від віртуального образу.

    Троллінг і кібербуллінг – досить нові слова в нашому лексиконі. Вони є породженням Інтернету, а точніше його зворотної, темної сторони.

    Кібербуллінг (cyber-bullying) – це найчастіше підлітковий віртуальний терор. Отримав він свою назву від англійського слова bull – бик, зі схожими значеннями: агресивно нападати, задирати, чіплятися, провокувати, ятрити, дошкуляти, тероризувати. У нашій мові, найближчий аналог сленговий вираз «бикувати». Кібербуллінг ще перекладають, як кіберзалякування.

    Троллінг (trolling – ловля риби на блешню) – розміщення в Інтернеті (на форумах, у блогах та ін.) провокаційних повідомлень з метою викликати флейм, тобто конфлікти між учасниками, взаємні образи.

    Якщо троллінг являє собою локальну проблему того чи іншого дискусійного майданчика, то кібербуллінг викликає серйозні побоювання психологів та експертів з особистої безпеки в Інтернеті. Прикладів в Інтернеті повним-повнісінько.
    13-річний Райан Патрік Галаган убив себе, не витримавши нападок колишніх друзів, метою яких було довести, що хлопець – гей. Після смерті сина батько виявив листування з дівчиною, яка зустрічалася з Райаном, але розірвала з ним стосунки і оприлюднила його особисті листи. «Завтра я зроблю це, прочитаєте в газеті», – написав Райан тим, хто його травив, а вони відповідали: «Це буде весела розвага!».
    Кайлі Кенні була змушена кілька разів змінювати школу через сайт «Корпорація «Убий Кайлі », на якому були оприлюднені її координати разом з компрометуючою інформацією; в результаті дівчина була змушена перейти на домашнє навчання.

    Кіберзалякування є серйозною проблемою, особливо в середовищі підлітків і дорослим не слід нехтувати цим фактом психічного впливу, що може бути направлено на їхніх дітей. Але чому ВОНИ роблять ЦЕ?

    Залякування за допомогою інтернет-спілкування іноді є видом помсти однієї людини іншій, якщо він в минулому був предметом знущань і хамства. Як виявляється, інформацію про особистість досить легко знайти в мережі, де ми використовуємо електронну пошту, сайти соціальних мереж на які мі викладаємо приватну інформацію і, нарешті, просто мобільні телефони, номери яких вказуємо нерідко у своїх контактних даних. До найпоширеніших методів кібербуллінга відносяться:

    Використання особистої інформації. Існують цілі співтовариства, які «полюють» на обраних жертв із соціальних мереж. Іноді вони використовують методи злому, щоб отримати пароль до особистих даних, а потім перетворити людину на жертву. Такі переслідування можуть довести людину до нервового зриву, депресії і серйозних проблем з психікою. Так широко відомою стала історія про оприлюднення еротичних знімків неповнолітньої дівчини з «ВКонтакте», яка по дурості зробила їх, а потім постраждала від зловмисників, що розповсюдили ці фото серед її знайомих і по всьому Інтернету.
    Анонімні погрози. Кіберхулігани анонімно посилають листи на адресу електронної пошти своєї жертви з повідомленнями загрозливого змісту. Іноді ці загрози носять образливий характер з вульгарними висловами і ненормативною лексикою, щоб психічно принизити людину, змусити її страждати.
    Переслідування. Кіберпереслідування здійснюються за допомогою мобільного зв’язку або електронною поштою. Хулігани можуть довгий час переслідувати свою жертву за допомогою брудних образ принизливого характеру або шантажувати будь-якими таємними фактами. Довге і безперервне переслідування може привести людину до думки про самогубство. Особливо це стосується підліткової незміцнілої психіки, коли масштаби проблеми перебільшуються до вселенських розмірів.
    Флеймінг. Улюблений метод «тролів» у мережі. Обмін короткими емоційними репліками між двома і більше людьми, звичайно в коментарях в публічних місцях Мережі. Іноді перетворюється у затяжний конфлікт (holywar – священна війна). На перший погляд, Флеймінг – боротьба між рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор.
    Хеппіслепінг (Happy Slapping – щасливе ляскання, радісне побиття) – назва походить від випадків в англійському метро, де підлітки били перехожих, тоді як інші записували це на камеру мобільного телефону. Зараз ця назва закріпилася за будь-якими відео роликами з записами реальних сцен насильства. Ці ролики розміщують в Інтернеті, де їх можуть переглядати тисячі людей, без згоди жертви. Починаючись як жарт, хеппіслепінг може закінчитися трагічно: 18-річного Трістона Крістмаса побила група хлопців, знімаючи це на відео для Інтернету, а коли він помирав на підлозі від удару головою, вбивця і спостерігачі продовжували розважатися на вечірці.

    Кібербуллінг є серйозною проблемою і в деяких випадках вимагає втручання правоохоронних органів, щоб зупинити переслідування. Наприклад, в США ведеться статистика кіберзлочинів і з кожним днем збільшується відсоток самогубств серед підлітків, які не зуміли впоратися з хуліганами і довгий час жили під пресом негативного психічного впливу.

    У Рунеті справи не кращі. Нам, напевно, ще доведеться зіткнутися з тим, що традиційну загрозу номер один – поширення сцен сексуальної експлуатації неповнолітніх будуть повільно, але вірно тіснити кіберпереслідування і кіберприниження. Воно так само небезпечно за своїм впливом, як залучення дитини в соціальну експлуатацію, але більш масово в порівнянні із замкнутими педофільськими групами і організованими злочинними групами, що знімають відповідний контент.

    Кібербуллінг не менш небезпечний, ніж реальні знущання. Якщо терор може закінчитися, коли жертва повернеться додому або поскаржиться старшим, то кібербуллінг триває весь час і від нього неможливо сховатися. На відміну від реального цькування, для кібербуллінга не потрібно бути здорованем, достатньо комп’ютера, часу і бажання когось тероризувати. В цьому контексті набуває нових ознак загроза шкільної дідівщини, адже зйомки знущань старших над молодшими і сильних над слабкими часто потрапляють в Інтернет.

    Поширення кібербуллінга, багато в чому, відображає проблеми моралі в суспільстві, де до людини не ставляться, як до цінності і ігнорують його проблеми і переживання, відповідають цинізмом.
    Щоб запобігти проблемі кібербуллінга, потрібно дітей з самого раннього віку вчити безпечному використанню комп’ютера та Інтернету і не боятися усіляких тролів. Батьки повинні постійно слідкувати за спілкуванням підлітків у мережі, щоб вчасно захистити своїх дітей від згубних наслідків загроз кіберхуліганів.

    Сергій Драгунов

  • Сам Господь окреслив обов’язки дітей супроти батьків цими словами: «Шануйте свого батька і матір!» (Вих. 20,12). Батько і мати – це найбільші добродії дітей, після Бога, котрі дали їм найцінніший дар – життя. Крім цього батьки – це заступники самого Бога для власних дітей. Оскільки Він передав батькам частину своєї влади та звелів виховувати дітей для Його слави. З цього випливають наступні обов’язки дітей щодо батьків:
    1. Пошана
    Діти зобов’язані шанувати своїх батьків, бо вони представляють Божий авторитет та дали їм життя. Пошана – це внутрішнє почуття, яке велить дітям поважати батьків як щось вище ніж вони самі. Сама гідність батька чи матері ставить батьків вище дітей, хоча б батьки були б менше вчені, менше виховані та бідніші ніж їхні діти.

    Батьків треба шанувати навіть і тоді, коли вони далекі від того, щоб бути ідеалом. Бог звелів шанувати батька і матір, незважаючи на те чи вони святі чи грішники. Їм належиться пошана від дітей.
    2. Любов
    Діти мають любити своїх батьків, бо по Бозі вони найбільші їх добродії. Не було б дітей, якщо б на світі не було б батьків і матерів. Бог міг сам безпосередньо творити людей і посилати їх на цей світ, щоб тут прославляли його, але він не вчинив цього, бо хотів поділитися з батьками своєю творчою силою.

    Діти мають любити своїх батьків за те, що дали їм життя і подбали про те, що не померли зараз по народженні. За всі труди виховання, жертовність і любов, за щоденний хліб, за одяг, за опіку від злого, за освіту, за добрі поради і перестороги батькам належиться любов від дітей.
    3. Послух
    Діти мають завжди та в усьому слухати батьків, хіба що вони наказують щось, що суперечить Божому Законові. Жоден батько чи мати не мають права дітям наказувати те, що зневажало б Бога або ламало б якийсь Його Закон. Наприклад, забороняти молитися, красти чи брехати. Якщо б таке траплялося, то в таких випадках діти не є зобов’язані слухати своїх батьків.

    Святий ап. Павло каже: «Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Еф. 6,1). Поки діти не стануть повнолітніми, вони повинні слухати тих, своїх батьків чи опікунів. В чому діти мають слухати своїх батьків? Діти мають слухати батьків у таких справах як: шкільне виховання, спосіб вдягання, з ким товаришувати тощо. Наприклад, якщо батьки скажуть дочці чи синові, коли він чи вона мають бути в дома після гуляння з друзями, то син або дочка мають повернутися до дому вчасно.

    Діти повинні розуміти, що послух є обов’язковим для них, бо вони не мають життєвого досвіду. Батьки відповідають за вчинки дітей перед Богом, Церквою і Батьківщиною. Тому мають право їх покарати чи в чомусь обмежити для того, щоб викорінити в дітях погані звички. Дерево потрібно гнути поки воно є ще молоде, бо старе – зламається. Батьки повинні привчати дітей до послуху. Покарання мусить бути пов’язане з повчанням та роз’ясненням, інакше це не має сенсу. Діти бачать тільки злих батьків і переконані, що їх не розуміють і вони мають завжди правду. Боже Слово говорить: «Хто щадить різки, ненавидить сина, хто ж його любить, той завчасу карає» (Прип. 13,24). Якщо батьки занедбують свої обов’язки супроти дітей, то Бог тяжко покарає їх. Страшна кара спала на біблійного Іллю та його двох синів Офнія та Пінеса. Бог попередив Іллю про покарання та виконав його, бо батько не хотів картати своїх ледачих синів, а сини не хотіли слухати батька. Лихі сини померли в бою з филистимлянами, а батько на звістку про їх смерть упав зі стільця, зламав собі шию і раптово помер (І Цар 4,17-18).

    Послух не подобається багатьом сьогоднішнім дітям. Немало батьків слухають замість наказувати. Один батько хвалився, що не мав ніякого клопоту зі своїми дітьми. Хтось спитався як це можливо. На це він відповів: «Бо я роблю все те, що вони кажуть мені!»

    Діти не зобов’язані слухати батьків у двох речах: у виборі священичого або чернечого і подружнього стану, хоч можна прислухатися до їх поради. Батьки не мають права диктувати дітям, який стан життя мають вибрати собі. Це особиста справа кожного з нас.
    Діти грішать проти послуху батькам:
    а) коли приятелюють з особами, з якими батьки заборонили, дивляться неморальні фільми, читають розпусну літературу чи гуляють з друзями проти волі батьків (пор. Прип. 1,8-15)

    б) коли не моляться, не читають Св. Письма, не ходять на Службу Божу та не приймають живого Ісуса в Євхаристії, хоч батьки спонукають їх до цього;
    в) коли не хочуть вчитися, працювати, слухають нехристиянську музику, курять, випивають, крадуть гроші, обманюють їх, марнують час за Інтернетом чи телевізором, грають насильницькі комп’ютерні ігри, коли покидають батьківський дім проти їх волі, не повертаються додому вчасно тощо.
    4. Підтримка батьків.
    Якщо християни зобов’язані матеріально чи фінансово помагати своїм потребуючим ближнім, то куди більше діти повинні дбати про власних батьків, які привели їх на світ. Природний і Божий закон накладає на дітей обов’язок дбати про стареньких батьків, щоб вони мали де і за що жити.

    Бог не буде благословити тих дітей, що не дбають про своїх батьків. Добрі діти завжди мають місце в своїй хаті для них. Добра дитина не вишле старенького батька чи матір до старечого дому, бо в хаті нема «місця». Діти мають дбати, щоб їх батьки мали відповідне житло та їжу. Кімнатка на горищі чи в підвалі не є відповідним помешканням для них. Діти повинні пам’ятати, що як вони поступають зі своїми старенькими батьками, так колись їх власні діти поступатимуть із ними. Бог терпеливий, але й справедливий.
    5. Духовна опіка.
    Діти зобов’язані дбати не тільки про матеріальні, але й про духовні потреби стареньких батьків, звертаючи їм увагу, як батьки занедбують молитву, недільну Службу Божу і Святі тайни. Добрі діти завжди морально підтримують та моляться за своїх батьків, а також проводять молитву разом з ними. Діти повинні покликати священика, як батько чи мати тяжко захворіє. По смерті батьків повинні молитися за їхні душі, які можуть бути у чистилищі, жертвуючи за них Служби Божі та Святе Причастя.

Залишити відповідь

*