Sign up with your email address to be the first to know about new products, VIP offers, blog features & more.

simya.pidpokrovombogorod@gmail.com

Джозеф Саймбра: Батькова молитва на вервиці врятувала мене від гомосексуалізму

“Коли я танцював на якійсь гомосексуальній дискотеці, мій батько молився. Коли я займався сексом з незнайомими чоловіками, мій батько молився. Коли я псував своє життя, мій батько молився. Кожний день він молився вервичку, а я цього не знав”. (Джозеф Саймбра)

“В дитинстві я поважав свого батька і, одночасно, не розумів його. Інстинктивно я знав, що моє виживання залежить від нього. Він був людиною працьовитою, працював у промисловості. Він міг зробити щось з нічого: засадити сад, побудувати дім на дереві, зробити добудову хати. Він був джерелом мого матеріального щастя. Одного дня я був дуже радісним, коли мій батько несподівано  приніс додому торт чи пиріжки. Інколи, коли я робив щось неправильно, мій батько гнівався. В той момент я боявся його, оскільки він  давав покарання. Однак я любив свого батька і знав, що він любив мене.

Мій батько був амбіційний і сміливий. Я не був схожий на нього. Мій батько був сильним і міцним. А я – ні. Мій батько був справжнім чоловіком. А я вважав себе менше ніж хлопчиком. Мій батько міг зремонтувати будь-що, завжди вибираючи потрібний інструмент, і використовуючи його правильно. Він міг водити трактори, піднімати масивні дерев’яні балки, використовуючи силу своїх м’язів. Я відчував себе в безпеці, але водночас був невпевненим, коли перебував поруч з ним. Що стосується мене, то я не міг втриматися вертикально на своєму велосипеді, не міг кинути м’яч дальше півтори метра, коли тримав в руці молоток або викрутку, то неодмінно тавмував великий палець руки або ламав гвинт. Замість того, я годинами сидів з моїм олівцем і малював маленькі картинки уявних слів, наповненими кроликами та веселками. Хлопці в школі немилосердно дражнили мене, коли я стояв приниженим і не здатним сказати і слова в свою оборону. Мені було соромно. (…) В якійсь мірі, я думав, що втатив як Бога так і людину.

У школі я мав (фальшиве) бачення Ісуса – постійно усміхненого і ожіноченого хіппі. Він проповідував якусь туманну доктрину про любов, а накінець потрапив під політичну владу нетолерантності і гноблення. Я так і ніколи точно не міг зрозуміти чому він був убитий, чому ніхто не хвилювався ним. (…) Я думав, що знайду в гомосексуалізмі досконалого чоловіка – мужнього і сильного, але безперечно прийнятного та співчутливого.

Я не знайшов свого гей-бога, оскільки всі навколо мене шукали точно те ж саме. Але чим більше я очікував і чим більше надіявся, тим більше зневіреним я ставав. Мої батьки, особливо мій тато не міг перенести того, на що я перетворився. Тільки мені було байдуже. (…) Одного разу на вихіжні я навмисно привів додому своїх найкращих друзів геїв. Мій батько ясно заявив, що вони не є гостями в його хаті. Я бачив з його боку ще одне відкинення. Тому я пішов з дому.

З роками, я ставав дорослішим і ще я хворів. В мене було менше варіантів і тепер молоде покоління самотніх хлопців дивилися на мене, як на свого потенційного спасителя, як на свого нового бога. Деякий час я грав свою роль. Однак стати владним і мстивим, поводячись з тими, які шукали мого схвалення, таким же чином, як наді мною знущалися і мене руйнували старші чоловіки, я не зміг. Я ненавидів самого себе і почав заздрити моїм давно зниклим друзям, які померли в муках від СНІДу. Оскільки я думав, що їхні страждання принаймні закінчилися.

Однієї ночі, я лежав вмираючий і забутий на носилках в однієї холодній і суворій лікарні. Я молився про смерть, коли моя мама молилася біля Ісуса. Я проклинав її, оскільки вона намагалася заступатися перед Небом від мого імені. Я не хотів її Бога. Де Він був ціле моє життя? Я був худий і жалюгідний. Тим не менше в моїй пристрасній смерті, намагаючись на кінець проявити впевненість, я мав страх і панікував. Я візвав до Бога Отця, і Він послав Свого Сина. Я негайно відчув Його заспокійливу присутність. До певної міри це було таке ж відчуття, яке я мав ще хлопчиком, коли мій батько був поруч – я відчував себе в безпеці. Згодом певний неспокій повернувся. (…) Я не хотів вже вертатися назад.
Не маючи куди повернутися, я пішов додому. Блудний син був живий і мої батьки відкрили двері. Але я був надто розгублений, виснаженим і хворим, щоб святкувати. Деякий час я не міг ні говорити, ні спати. Я був приголомшений як мала дитина. Я намагався вхопитися за правду, я намагався вхопитися за життя. Я наблизився до мого батька, я наблизився до Бога.

Спочатку мій батько не знав, що робити в цій ситуації. Він залишався оподалік, а я залишався в своїй кімнаті. Я звертався до Бога, не знаючи, що я молився. Через великий фізичний біль я не міг сконцентруватися на жодній з простих молитов, які смутно пригадував ще з дитинства. Натомість я просто благав про допомогу. Я просив. І протягом кількох наступних днів я жив, як єреміт. Але я все ще залишався в непевності.

Потихеньку я відважився вийти зі своєї “монашої обителі” і відправився на пошуки відповідей. Я пішов до бібліотеки моїх батьків, навіть не задумуючись, взяв дві книги до своєї кімнати: Біблію і Катехизм Католицької Церкви. До цього часу я їх не читав.

На протязі наступних кількох днів я вибірково вивчав певні уривки знову і знову. Перш за все про те, як Ісус простив публічному грішникові, а також параграфи Катехизму, які стосувалися гомосексуалізму. Тут було співчуття, а також сила, що перебуває в Істині. Христос не був неефективним занудою, яким я Його собі уявляв з часів гімназії. Він навертав розбійників, а згодом – потішав поранених. Однак Він не залишав їх, покритих брудом. Він дав нам Своє слово, щоб ми ним жили, і закони, які покликані провадити кожну нашу думку. Він дарував дорогу виходу.

Несучи дві мої книжки, на які я тепер поклав всю свою віру, я залишив свою кімнату, щоб покласти їх назад на полицю. По дорозі туди я побачив мого батька, який молився. До цього моменту я ніколи не бачив, як він молиться. На протязі мого “само-ув’язнення” в гомосексуалізмі, мої батьки пройшли через їхнє власне поневолення в світі марності та зловживання. Однак, вони зрозуміли, що екстравагантність дорогого вина і безконечні нічні гурманські тури світу є по суті пустою річчю. Тепер вони відмовилися від розкошей. Силу до цього їм дала рішучість батька. Мій батько не здавався менш активним, але його амбіції змінилися. Колись в його житті все було спрямоване на досягнення матеріальної мети. А тепер його сила була зосереджена на чисто нематеріальне.

Я стояв і побачив посеред сходів, коли кілька маленьких зерняток на шнурку проходили через пальці мого батька. За останні кілька років, моїм єдиним спогадом про вервичку була одна молода співачка, яку звали Мадонна, що постійно одягала її на шию. В моїй уяві вервиця стала майже світською річчю, трансформованою із святої, оскільки розп’яття завжди було стратегічно розташованим між напівоголеними грудьми Мадонни. Але в грубих мозолистих руках мого батька, вервичка відновила своє правильне значення і цінність. Подібно, як моє юнацьке бачення Ісуса Христа, також були хибними мої погляди про батька.

Ввесь цей час я думав, що мій батько ненавидить мене, однак, він молився в сльозах за мене. В молитві, яка часто відбувалася на самоті і в тиші, було співчуття. Коли я танцював на якійсь гомосексуальній дискотеці, мій батько молився. Коли я займався сексом з незнайомими чоловіками, мій батько молився. Коли я псував своє життя, мій батько молився. Кожний день він молився вервичку, а я цього не знав. В цих днях спустошення, на моєму смертельному ложі, я не хвилювався і не думав, що він неймовірно дурний. Хоч перед тим, все виглядало так, немов би його молитви були марними. Я не повертався додому. Але він був наполегливим. І це дало силу і рішучість. Ті якості, які мені здавалися образливими, коли я був хлопчиком, перетворилися на засіб мого спасіння через Ісуса Христа.

Незадоволення світом інколи веде до жалю. Тому є марним залишатися в гіркості та смутку. Радикальний перегляд того, ким ми самі себе вважаємо, а також те, як ми ставимося до всього, що нас оточує є необхідною умовою, щоб рухатися далі і бути спасенними. А це потребує покори. В моєму теперішньому зруйнованому фізичному стані, моє приниження було абсолютним. В моєму марному прагненні знайти мужнього чоловіка, який би мене врятував, я був відправлений назад в юнацькі роки. Пошкодження мого тіла було жахливим. Тепер я знав, що жодна людина не може зробити мене чистим, простити мені або стерти мій біль, навіть мій батько. Тою Людиною, яка мене врятувала був Ісус. І в цьому визволенні мій батько зіграв свою роль”.

Джозеф Саймбра: Батькова молитва на вервиці врятувала мене від гомосексуалізму

Джозеф Саймбра (Joseph Sciambra)

Джерело:  lifesitenews.com

josephsciambra.com   (автобіографічна книга: Swallowed by Satan: How Our Lord Jesus Christ Saved Me from Pornography, Homosexuality, and the Occult (“Поглинутий сатаною: Як Господь наш Ісус Христос спас мене від порнографії, гомосексуалізму і осультизму”))

share

No Comments Yet.

What do you think?

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*