Sign up with your email address to be the first to know about new products, VIP offers, blog features & more.

simya.pidpokrovombogorod@gmail.com

Творці гендерної ідеології

Псевдо-наукові теорії гендерної ідеології були опрацьовані багатьма вченими, науковцями, медиками, психіатрами, соціологами, антропологами тощо, які подавали свої нові погляди на сексуальність людини. На базі їхніх досліджень виникли нові терміни, які ввійшли у міжнародне та національне законодавство: “сексуальна орієнтація”, “гендерна роль”, “соціальна стать”, “гендерна ідентичність”, “гендерні стереотипи”, “гендерна рівність”, “гендерна соціалізація”, “дискримінація за сексуальною орієнтацією”, “гомофобія” тощо.

Хто були ці люди?

Серед них знаходимо християн, які відступили від віри в Бога, євреїв, прихильників атеїзму, ідей гуманізму, пост-модернізму та практик езотерики. Деякі з них, мали пряме відношення до масонства і їхніх організацій. Не викликає сумніву, що вони були агентами і знаряддями в руках масонів (світова еліта), які розробляли глобальні плани як зруйнувати суспільну мораль в національних культурах, які ще мають свої християнські корені. Часто вони самі були нетрадиційної сексуальної  орієнтації або прихильниками і оборонцями гомосексуального руху. У професійній діяльності, використовували науку не для пошуку правди і знання, але як інструмент маніпуляції, роблячи видимість науковості. Всі їхні прагнення були спрямовані на доведення того, що гомосексуалізм є вроджений та  є  різновидом норми. Своїми теоріями вони ввели в оману мільйони людей, покалічивши тисячі людських доль, які відкрилися своїм невпорядкованим сексуальним потягам.

Що стало джерелом наступу сучасної содомії?

Історія як самого поняття “гендер”, так і гендерних досліджень починається приблизно з середини минулого століття. Вперше думка про необхідність розрізняти біологічну й соціальну стать з’явилася в книзі Маргарет Меад “Стать, темперамент у трьох примітивних суспільствах” (1935), а в наукове поле слово “гендер” першими ввели у 1960-х роках американські психологи Джон Мані і Роберт Столлер, “запозичивши” його з англійської лінгвістики, де це поняття означає граматичний рід. Цього року виповнилося вже 70 років з того часу, як Альфред Кінсі, батько сексуальної революції, через свої “Доповіді” запустив руйнівну програму деморалізації та дехристиянізації християнських народів. Викликавши масову моральну розбещеність, лобістам ЛГБТ, поступово вдавалося просунути різного роду аморальність і збочення, які отримали права, захист і привілеї перед державою. Сьогодні ми боремося вже з наслідками гендерної диктатури, яка втілювалася більше, ніж півстоліття.

Читати також: 

Гендерна політика – зміна етичних парадигм нації

Гендерна політика – новітня ідеології у світі

Також, важливу роль у формуванні гендерної ідеології займають ідеї гуманізму та пост-модернізму з диктатурою релятивізму. Значний вплив на гендерну політику у Європі спричинили соціалістичні теорії соціальної рівності  Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Ідеологи гендеру, яких часто називають неомарксистами, перемінили боротьбу соціальних класів на боротьбу між чоловіком і жінкою.

У наш час формується новий глобалізаційний напрям світогляду – трансгуманізм – ера постлюдини. Він містить ідеї Нового Світового Порядку, де людина, відкинувши Бога, об’єктивну істину, Божий і природній закон,  – сама стає “творцем” і “законодавцем” майбутнього, вирішуючи, що є добрим, правдивим і моральним. Там вже не гратиме важливої ролі нація, сім’я чи біологічна стать людини, адже, світова еліта, покладається на досягнення вчених в сфері штучного запліднення та штучного інтелекту. У цьому “світлому  майбутньому” людська особа втрачатиме щораз більше образ Божий на користь біоробота в інформаційному концтаборі – матриці.

Основоположники і творці гендерної ідеології

Подаємо інформацію про ключових основоположників та творців гендерної ідеології, характеристику їхніх досліджень, світогляду і життя.

Карл-Генріх Ульріхс (1825-1895) – німецький адвокат, журналіст, письменник і засновник руху за права сексуальних меншин.

У серії своїх книг “Дослідження загадки любові між чоловіками”, написаних у 1860-1870-х роках, К. Ульріхс запропонував термін “уранізм” для позначення гомосексуальності.Творці гендерної ідеології

Ульріх вважав, що уранізм є вродженою властивістю людини, і стверджував, що гомосексуалісти внаслідок цього не повинні притягуватися до кримінальної відповідальності. 29 серпня 1867 року, він виступаючи на Конгресі німецьких юристів в Мюнхені, заявив, що антигомосексуальне законодавство має бути скасовано. Однак ця вимога не знайшла розуміння юристів. За створення “Союзу ураністів” Ульріх був кинутий у в’язницю на два роки.

Ульріх вважав гомосексуальність різновидом норми, а не патологією. Він перший описав гомосексуальну особистість і ввів термін «сексуальна орієнтація», припускаючи, що вона є природною і незмінною.

 

Генрі Хевлок Елліс (1859-1939) англійський лікар, який заклав основи сексології як наукової дисципліни. Його magnum opus – 7-ми томна енциклопедія “Дослідження по психології статі” (Studies in the Psychology of Sex) – друкувалася з 1897 по 1928 роки.

Творці гендерної ідеології

Scientific Identity, Portrait of Havelock Ellis, Original photograph 1923

Перший том вищезгаданої енциклопедії був опублікований в Англії (1897) і став предметом резонансного судового процесу і переслідування. Книга була охарактеризована як “похітлива, шкідлива, порочна, брудна, скандальна і непристойна”. У першому томі енциклопедії Х. Елліс детально розглядає такі аспекти сексуальної поведінки людини як потяг до осіб тої самої статі, мастурбація і різні суксуальні девіації.

Х. Елліс відкидає відношення до гомосексуалізму як до деградації, аморальності і злочину. Для нього явище гомосексуалізму є вродженою властивістю. Скептично ставиться до можливості лікування гомосексуальності. Критику його поглядів на гомосексуалізм називає “невіглаством і упередженістю”.

Він виступав за рівноправність чоловіків і жінок, за необхідність статевого виховання.

У 1921-1935 роках живе в США. У 1928 році стає президентом Всесвітньої Ліги Сексуальних Реформ, яка була розформована у 1935 році через велику кількість звинувачень у пропаганді гомосексуалізму.

Зиґмунд Фрейд (1856-1939) – австрійський психолог і невролог єврейського походження. Він став засновником психоаналізу, в основу якого було покладено розроблені ним методики вільних асоціацій та тлумачення снів.

У 1973 році поступив на медичний факультет Віденського університету, де в 1981 році отримав кваліфікацію лікаря.

Творці гендерної ідеологіїУ 1876–1882 роках — працював в лабораторії психології Ернеста Брюкке, вивчаючи гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу. Потім перейшов до головного шпиталю Відня. Одержав звання приват-доцента з неврології. Стажувався у доктора Ж.М. Шарко в Парижі. Відкрив приватну практику психоаналітика.

З. Фрейд висунув свою теорію згідно якої сексуальність (“лібідо”) грає центральну роль в психіці людини. Він вважав, що від природи всі люди є  бісексуальні,  і що гетеросексуальні вподобання формуються у ранньому дитячому віці за умов правильного розвитку особистості, а гомосексуальні виникають внаслідок деяких збоїв у цьому розвитку. Фрейд не розлядав гомосексуальність як хворобу.

У своєму листі до матері, син якої був гомосексуалістом пані Н. від 9 квітня 1935  року Фрейд писав: “В гомосексуалізмі немає нічого ганебного, він не порок і не приниження, неможливо його розглядати і як хворобу, ми його вважаємо різновидом сексуальної функції причиною якої являється певна затримка в розвитку” (www.freudproject.ru).

Найшкідливішим наслідком фрейдизму і взагалі психоаналізу є знищення ідеї гріха, совісті та свідомості своєї провини перед Богом. З. Фрейд, як свідомий і практикуючий атеїст, звичайно, не міг зрозуміти проблеми гріха. У своєму листі до масонської єврейської організації «Бнай Брит» до якої він входив, пише: «Я завжди був невіруючим і був вихований без релігії». Релігію він зачисляв до категорії “колективного неврозу” (лист до Л.Бинсвангера).

При кінці життя Фрейд невимовно страждав від раку піднебіння, яке було спричинене тютюнопалінням. У 1939 році він попросив свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію. Той дав Фрейду велику дозу морфію, від якої він і помер  у віці 83 роки.

Магнус Гіршфельд (1868-1935) – німецький лікар єврейського походження, який заклав основи для сексології, співзасновник руху гомосексуального визволення. В своїх дослідженнях він зосередився на вивченні гомосексуалізму. Опублікував трактат в 5 томах і близько 150 інших публікацій відносно сексуальності. На його думку, сексуальна ідентичність є річчю нестабільною і модифікуючою.

Творці гендерної ідеологіїПеребуваючи під великим впливом робіт Карла Генріха Ульріхса, Гіршфельд заснував 15 травня 1897 року разом з видавцем Максом Шпором, юристом Едуардом Обергом і письменником Францом Йозефом фон Бюловим «Науково-гуманітарний комітет» — першу у світовій історії організацію, що лобіювала права геїв. У цього Комітету були наступні завдання: домагатися відміни статті 175 Кримінального кодексу Пруссії, що забороняє гомосексуальні контакти між чоловіками (про жіночу гомосексуальність в цій статті взагалі не згадувалося); займатися громадською просвітою, що означало боротися із забобонами відносно гомосексуальності і самих гомосексуалів; представляти інтереси гомосексуалів в їх боротьбі за свої права. Для досягнення першої мети за ініціативою Гіршфельда був проведений збір підписів.

У 1910 році Гіршфельд вводить у вжиток поняття «трансвестит» як позначення для людей, схильних до носіння одягу протилежної статі. У тому ж році був ухвалений новий закон, що суворо карав лесбійок і геїв.

У 1919 настав період Веймарської республіки з її ліберальними політичними поглядами. Гіршфельд засновує у Берліні 6 липня 1919 року разом з дерматологом Фрідріхом Вертхаймом і неврологом і психотерапевтом Артуром Кронфельдом Інститут сексуальних наук”, що став першим інститутом у світі, де проводилися хірургічні опереції по зміні статі. Цей заклад став плацдармом для програм сексуального виховання та псевдо-науковових маніпуляцій у сфері сексуальних девіацій. У 1921 році інститут організував «Першу наукову конференцію реформування в питаннях сексу на основі досліджень сексології». Науковці через нововведення в сексології готували суспільство до реформ в області моралі. М. Гіршфельд планував реабілітувати гомосексуалістів і ввів спеціально для них термін “третя стать”.

В опублікованому в 1921 році заклику Наукового гуманітарного комітету був яскраво виражений настрій руху на боротьбу. Ось декілька рядків з нього: «Гомосексуали! Справедливого відношення до себе ви можете добитися тільки за рахунок власних зусиль. Свобода бути гомосексуалом може бути відвойована тільки самими геями». На другому конгресі інституту в Копенгагені (1928) була заснована «Всесвітня ліга сексуальних реформ». За ним послідували конгреси у Лондоні (1929), Відні (1930) і Брно (1932). Бюро організації знаходилося в інституті сексології у Берліні. У 1935 рік році організація була розпущена, але англійське ж відділення продовжувало свою роботу.

Вільгельм Райх (1897-1957) – австрійський і американський психолог єврейського походження, учень Зигмунда Фрейда (виходець з Галичини, Україна). В. Райх вивчав питання людської сексуальності. В 30-х роках він написав книжку “Сексуальна революція”. Переконаний, що сексуальність – це зв’язок, навколо якого крутиться життя цілого суспільства і окремих людей. Райх передбачав, що для того, щоб зруйнувати кожну здатність відношення чоловіків і жінок з Богом, Церквою, традицією та з іншими особами, треба зробити їх залежними від сексу. Крім того він вважав, що повне щастя людина отримує тільки задовольняючи  всі свої сексуальні імпульси.

Творці гендерної ідеологіїРайх свої ідеї втілював також у суспільно-політичній діяльності. У 1930 переїхав до Берліна, де вступив до Комуністичної партії. У 1929 році він разом з іншими створив клініки сексуальної гігієни для робітників, де вводив нові деструктивні сексуальні програми. Знаходячись під осудум психоаналітиків за свою політичну діяльність, він переїхав з Відня до Берліна. У Берліні, відчуваючи себе куди більш вільно, ніж у Відні, Райх став приділяти більше уваги комуністично-орієнтованого руху психічного здоров’я – здоров’я трудящих. Він читав лекції і організовував гігієнічні центри по всій Німеччині.

Однак, незабаром, його діяльність несподівано перервалася за його нові програми. Майже одночасно, протягом півроку, його виключили з Психоаналітичної асоціації та з Комуністичної партії Німеччини. Ідеї ​​Райха, що проводилися в його клініках, включали наступні програми: 1. Інтенсивне вивчення в області контролю народжуваності. Надання контрацептивів всім бажаючим; 2. Дозвіл абортів; 3. Дозвіл розлучень; 4. Сексуальна освіта як засіб профілактики венеричних захворювань і сексуальних проблем; 5. Навчання сексуальної гігієни лікарів і вчителів. 6. Відмова від покарання злочинців, які вчинили злочини на сексуальному грунті; лікування таких злочинців технологіями психоаналізу.

Після приходу до влади нацистів В. Райх залишив Європу та емігрував до США. Помер у 1957 році як безумний. У 1960-х роках його ідеї підхопили ліві та хіппі, які прагнули дати волю своїм сексуальним інстинктам в дусі його теорії про “оргони” – таїнственні магнетичні флуїди. Ці теорії він будував посилаючись на східні релігії та езотерику (ред. такі погляди на людську сексуальність відкривали людину на нечистих демонів).

Маргарет Санджер, (1879-1966) – затята американська активістка ідей фемінізму, медсестра. Її діяльність серйозно вплинула на легалізацію контрацепції і абортів в Америці. У 1916 році М. Санджер відкрила першу в США Клініку по регулюванню народженості, що привело до  її арешту. Вона твердила, що рівноправність жінки з чоловіками, дає право жінкам самим приймати рішення про народження дітей.

Творці гендерної ідеологіїУ 1921 році М. Санджер заснувала “Американську лігу контролю за народжуваністю”. В 1952-1959 роки вона була президентом “Міжнародної асоціації по плануванню сім’ї”, яка стала згодом найбільшою у світі міжнародною неурядовою організацією з планування сім’ї. Маргарет хотіла добитися, щоб жінки, окрім того, щоб бути повними господарями свого тіла, мали б покращити свій вид, тобто “відсталі ментально, ідіоти, хворі на сифіліс, епілептики, злочинці, проститутки”, – мали б підлягати примусовій стерилізації.

“Це є зачароване коло: незнання породжує  убогість, а убогість породжує незнання. Єдиний лік полягає у тому, щоб не породжувати обидвох. На основі добровільного і просвітленого материнства зродиться майбутнє суспільство”, – твердила М. Санджер.  

Вона була прихильницею планування сім’ї любими методами, що досить детально описуються в її книзіWoman and the New Race“. Там Санджер прямо пише: “Найбільше милосердя, яке багатодітна сімя може зробити для свого немовляти – це вбити його”. Вона відзначала, що аборти більш шкідливі для здоров’я матері, ніж контрацепції, але вважала, що жінка повинна застосовувати будь-які засоби, щоб обмежити кількість своїх дітей заради свого прагнення до свободи і ради захисту вже народжених дітей.

 

Альфред Кінсі (1894-1956) – американський біолог і сексолог, отець сексуальної революції. Виховувався у християнській родині методистів. Був членом молодіжних рухів. Згодом своє відношення до Бога втратив. Він є автором відомих “Доповіді Кінсі”, які містили дві його праці: “Сексуальна поведінка чоловіка” (1948) і “Сексуальна поведінка жінки” (1953). Ці книги стали бестселерами і вмить зробили А. Кінсі знаменитістю. Статті про нього зявлялися на сторінках таких впливових журналів як “Time”, “Life”, “Look” і “McCall’s”. “Доповіді Кінсі” викликали велике замішання у науковому, суспільному та християнському серидовищі з приводу зазіхання автора підірвати основи суспільної моралі. Ще у 1935 році А. Кінсі на семінарі для співробітників Індіанського університету вперше виніс предмет своїх досліджень в галузі сексології на публічне обговорення, що «затримка шлюбу» (тобто, затримка першого сексуального досвіду) шкідлива з психологічної точки зору.

Творці гендерної ідеологіїКінсі, з часом, був викритий як науковий брехун та розбещувач дітей (див. книга Джудіт Рeйсман “Кінсі: злочин і покарання”, www.djudithreismann.org). Проте тексти його доповідей входять сьогодні у виховні програми багатьох університетів світу, деформуючи таким чином погляд на людську сексуальність. Чому йому була зроблена така популярність? Хто за ним стояв? А. Кінсі отримував підтримку своїх досліджень від Фонду Рокфеллера та на замовлення готував плацдарм для сексуальної революції.

Одним із результатів досліджень Кінсі та інших дослідників стало те, що Американська психіатрична асоціація (АПА) в 1973 році виключила гомосексуальність із списку психічних захворювань DSM-II.

А. Кінсі мріяв зібрати в своєму архіві не менше 100 тис. анкет, однак дослідження довелося завершити швидше – в 1952 році Фонд Рокфеллера перестав йому виділяти гроші. Свою брудну роботу він зробив – запустив механіз масової деморалізації молоді.

Маргарета Меад (1901-1978) – американська антрополог. Народилася у Філадельфії в християнській сім’ї квакерів. Навчалася в Колумбійському університеті. У 1925 році вирушила на польові дослідження в Полінезію. Там М. Меад протягом цілого року досліджувала і вивчала соціалізацію деяких примітивних племен. Після свого повернення вона розпочала пропагувала їх життя “вільної любові”. Згодом її дослідження піддалися критиці і виявилися фальшивими.

Творці гендерної ідеологіїМаргарета твердила, що жіночість і чоловічість не є визначені самою природою, але формовані суспільством.  Свою думку про необхідність розрізняти біологічну й соціальну стать вона виразила у своїй книзі “Стать, темперамент у трьох примітивних суспільствах” (1935). Своїми поглядами вона сильно вплинула на сексуальну революцію 60-70-х років ХХ століття. В цей період М. Меад часто виступала на американському телебаченні на захист сексуальної свободи, легалізації маріхуани і “вільних шлюбів”.

Маргарета Меад тричі виходила заміж. З її особистої кореспонденції біографи довідались, що вона мала романтичні відносини з жінками.

Симона де Бовуар (1908-1986) – французька письменниця, засновниця сучасного феміністичного руху. Вона виростала у католицькій родині. Її мати була глибоко віруючою жінкою. Симона вчилася в католицькій школі та навіть мріяла стати монахинею. Але в перехідному віці у 14 років вона мала велику духовну кризу, яка  довела її до втрати християнської віри. В своє оправдання писала: “Однієї ночі я мала потребу, щоб Бог, якщо Він існує, дав про Себе знати. Він був німий як риба, і я вже ніколи до Нього ані словом не зверталася “. Відрікшись від Бога Симона оголосила себе атеїсткою. Замість Біблії, тепер вивчає філософію і математику.

Творці гендерної ідеологіїУ 1926 році покидає рідний дім, щоб поступити у престижний Сорбонський університет для вивчення філософії. В 21 рік, після закінчення університету, стає наймолодшою вчителькою у ліцеях Франції. В той час знайомиться з Жан-Пієром Сартом, французьким філософом-екзистенціалістом та практикуючим атеїстом.

Під його впливом Симона перейняла ідеї екзистенціалізму – що нібито людина сама формує себе через свій вибір, свою позицію, своє існування. У своїх працях вона ставить акцент на особисту свободу людини: “Вже в 19 років я була переконана, що сама людина, і тільки вона одна, зобовязана надати зміст життю, і що вона здатна це зробити”.

У своїх працях і виступах Симона пропагувала ідеї фемінізму, висміюючи материнство та родину. Особисте її життя з Ж.П. Сартом не склалося. Їх “Маніфест любові” – бути разом, але попри те залишатися вільними, не виправдав себе на практиці. Вона була схильна зав’язувати “випадкові” романи. Про це пише сама: “Для чого, наприклад, жити завжди під одним дахом, коли весь світ – наше спільне достоїнство. Ніщо, навіть любов, не може бути перепоною цьому прагненню жити насиченим життям”. Відомою стала її фраза: “жінкою не народжуються – нею стають” (“Друга стать”). С. де Бовуар твердила, що жіночість не є зв’язана ні з генетикою, ні з біологією, але є дана суспільством. Жінка мусить визволитися з традиційного і стереотипного бачення, де жінка – це дружина і мати. А подружжя – це розбещена інституція тому що: “Комплекси, поневолення, нервовість, якою страждають дорослі, має своє коріння в минулому родинному житті; батьки, що мають конфлікти, проблеми і драми є товариством менш бажаним для дитини”.

Д-р. Джон Мані (1921-2006) – новозеландський та американський психолог і сексолог. Працював у лікарні Джонса Гопкінса (John Hopkins Hospital) в Балтиморі (США). Він серед перших сформулював теорію про “соціальну стать”, згідно якої біологічна стать чоловіка і жінки не є результатом природних законів, генетики і гормонів, але є соціальним витвором та визначається згідно того, як оточення і суспільство формує та виховує дітей: “дитина не народжується хлопчиком або дівчинкою, але стає такою завдяки вихованню і соціалізації”.

В 1965 році у Балтиморі Джон Мані заснував першу клініку хірургічної зміни статі під назвою Клініка Гендерної Ідентичності (Gender Identity Clinic). Ця клініка стала приготуванням для гендерної ідеології.

Творці гендерної ідеологіїДжон Мані як „науковий доказ” своїх тверджень наводив приклад хлопця на ім’я Девід Раймер. У віці 2 років, під час обрізання і внаслідок недбалої хірургічної операції, він  був позбавлений статевого органу. З цієї причини батьки вирішили дати свого сина на операцію по зміні статі. Вони були прийняті доктором Мані, який бачив тут виняткову можливість для підтвердження своєї теорії з двох причин: хлопчик народився здоровим, а особливо, що є близнюком і це дало б можливість порівняти його з братом. Після операції Мані терапевтично стежив за Девідом більше 10 років і намагався психологічно утверджувати його в тому, що він є дівчиною, а не хлопцем. Батьки змінили ім’я сина на Бренда, вдягали і говорили як до дівчинки.

Тим часом, в 1972 році, лікар пише численні статті і доповіді, де поширює результати своїх досліджень, гаслом: «Зміна Бренди є завершена, дівчинка є щаслива!» Лікар став просто героєм. Його книжка «Чоловік, жінка, хлопець, дівчина» стала успішним університетським підручником. На академічному рівні багато підручників по психології та соціології у вступі використовували приклад Девіда-Бренди, щоб підтвердити, що стать набувається через внутрішнє усвідомлення. Таким чином брехлива “наукова” теорія ввійшла вже в практику.

Доктор Мані у своїх наукових публікаціях замовчував жорстоку реальність та свої злочини. Ситуація в домі Раймер була зовсім іншою. А саме, від часу операції хлопець сприймав поведінку лікаря і своїх батьків як тиранію. Його поведінка в школі зовсім не відповідала поведінці дівчини: поводився і говорив як чоловік, був закритим та мовчазним, захищав кулаками від однокласників свого брата, крав їм іграшки та одяг… Стурбовані вчителі часто викликали батьків з причини його поведінки так мало дівчачої і радили звернутися до психолога.

В тому часі Джон Мані наполягав, щоб батьки залишили роботу, продали все, та, щоб переїхали жити у вагончик в ізольованій та малозаселеній місцевості. І навіть ця рада була сліпо виконана родиною Раймер. Давид-Бренда надалі поводився безладно, а разом з ним і ціла сім’я: брат – став агресивним до однолітків, батько – почав без міри випивати, мати – намагалася зробити самогубство. Батьки зовсім не підозрювали, що лікар застосовує на них моральний тиск та різні психологічні маніпуляції,  а тим більше, що медик проводить жахливий «науковий експеримент» над їх дитиною. Після цього доктор Мані знову наполягає, щоб хлопцеві зробити остаточну операцію статевих органів, але він відмовляється та вдається до гормональної терапії. Щоб скрити груди і боки Девід починає багато їсти. Від цього моменту вирішує поводиться як чоловік. Ні хірургія, ні соціалізація не змогли зробити з Девіда дівчинку!Творці гендерної ідеології

Коли Девіду було 13 років, батько розповів йому всю його історію. Для нього це був величезний шок. Він навіть робив спробу самогубства. Після певного часу сорому та терпіння хлопець змінив назавжди ім’я Бренда на Девід. Йому роблять ряд хірургічних операцій для віднови чоловічої статі. В 1989 році одружується з Мері, молодою жінкою, яка є вже матір’ю трьох дітей. Згодом Девід вирішує дати скаргу на доктора Мані за драматичний та жахливий експеримент, який був здійснений на ньому. Він розповідає всю свою історію журналісту Джону Келапінто, який публікує книгу під назвою «Як його створила природа: хлопець, що виховується як дівчинка». 

В 2004 році, Девід у віці 38 років, не змігши знести психічних і моральних травм завданих йому лікарем, закінчив життя самогубством – застрелився з мисливської рушниці. Його брат Браян – позбавив себе життя за допомогою таблеток за рік до цього. Незважаючи на таку родинну трагедію, про яку свідомо замовчувалося, псевдо-теорія Джона Мані запустила згодом гендерне коріння в академічне та законодавче поле, так і не підтвердивши свої гіпотези.

Роберт Джессі Столлер (1924-1991) – американський психіатр, педагог та дослідник гендерної ідентичності при Клініці Гендерної Ідентичності (Gender Identity Clinic). Народився в Крествуд, Нью-Йорк. Навчався в Американському психіатричному коледжі, Інституті психоаналітичного суспільства в Лос-Анжелесі., Американській психіатричній асоціації; був членом Міжнародної американської асоціації психоаналітиків, входив до числа психіатрів Королівського коледжу.

Творці гендерної ідеологіїСтоллер відомий своїми теоріями щодо розвитку гендерної ідентичності. В книзі “Стать і гендер” (“Sex and Gender”, 1968), він дав виклик поглядам Фрейда на біологічну бісексуальність. Він серед перших ввів термін “гендер” до наукової термінології, запозичивши його з лінгвістики. Спираючись на свої дослідження на транссексуалах та новими досягненнями в галузі науки про людську сексуальність, Столлер висуває свою тезу в “первинну жіночість” – первісну орієнтацію як біологічної тканини, так і психологічну ідентифікацію до жіночого розвитку. Ця рання фаза, на його думку, сприяє гендерній ідентичності жіночого характеру як хлопчиків, так і дівчат, за винятком наявності чоловічої сили для переривання симбіотичних відносин з матір’ю.

Гендерна ідентичність, на його думку, це внутрішнє суб’єктивне відчуття приналежності до соціальних і культурних категорій “чоловіка/жінки”. Йдеться про процес утвердження, який починається від народження і триває аж до 3 років, коли особа самовиразиться: “Я є чоловіком” або “Я є жінкою”. Столлер дає розуміння “гендеру” як “соціальної статі”, яку людина може сама вибрати. Він дає напрям формування гендерної теорії, яка віддаляє людину щораз далі від її біологічної статі.

Він вважав, що легше змінити біологічну стать людини хірургічним шляхом, ніж психологічними методами змінити “гендерну ідентичність”, тобто сексуальну орієнтацію, яку людина собі сама обрала.

Столлер вважав гомосексуалізм різновидом сексуальної поведінки, на рівні гетеросексуальності, тобто природної сім’ї, де є чоловік і жінка.

 

Творці гендерної ідеологіїЮдита Батлер (1956) – американська філософ і письменниця. Народилася у США в сім’ї з угорським та російським корінням. Навчалася в єврейській школі, проявила ранню зацікавленість філософією. Сьогодні вона є активним діячем фемінізму та гендерної політики. Найвідоміша її праця “Гендерний клопіт”  та “Тіла, які мають значення: дискурсивні межі сексу“, які остаточно розділяють поняття “біологічна” і “соціальна” стать (гендер) та пояснюють її теорію гендерної перформативності, де гендерна ідентичність цілковито не залежить від біологічної статі і визначається лише вільним вибором людини. А гетеросексуальність стає просто однією з можливих форм поведінки.

В даний час ця теорія відіграє важливу роль у гендерній теорії, яка створює проект глобальної світової сексуальної революції направлений на “відчуження” людини від її біологічної статі.

Юдита Батлер також  є активним лоббістом  руху “ЛГБТКІ+”.

share

No Comments Yet.

What do you think?

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Пошукова оптимізація Panem