Чому в Україні не слід легалізувати проституцію?
Новини України

Чому в Україні не слід легалізувати проституцію?

10 причин не дозволити легалізацію проституції

Джаніс Дж. Раймонд Міжнародна коаліція проти торгівлі жінками (Coalition Against Trafficking in Women International) 25 березня 2003 року.

Наступні аргументи стосуються всіх підтримуваних державою форм проституції, в тому числі, не обмежуючись лише повномасштабною легалізацією будинків розпусти і сутенерства, декриміналізацією секс-індустрії, що врегульовують проституцію такими законами, як реєстрація або обов’язкова перевірка здоров’я для жінок, що займаються проституцією, і будь-якої системи, в якій проституція визнана як вид праці (із секс-послуг) чи захищається як різновид вибору професійної зайнятості.

Оскільки багато країн розглядають питання легалізації і декриміналізації секс-індустрії, ми наполегливо закликаємо розглянути можливі наслідки, коли узаконення проституції як різновиду працевлаштування не приведе до розширення і захисту прав і жінок, але зробить все необхідне для зміцнення секс-індустрії.

1. Легалізація / декриміналізація проституції — це подарунок сутенерам, торговцям людьми і секс-індустрії.

2. Легалізація / декриміналізація проституції та секс-індустрії сприяє секс-торгівлі.

3. Легалізація / декриміналізація проституції не контролює секс-індустрію. Вона розширює її.

4. Легалізація / декриміналізація проституції примножуватиме таємну, приховану, незаконну вуличну проституцію.

5. Легалізація проституції і декриміналізація секс-індустрії примножуватиме дитячу проституцію.

6. Легалізація / декриміналізація проституції не захищає жінок у сфері проституції.

7. Легалізація / декриміналізація проституції збільшуватиме попит на проституцію. Це підвищуватиме мотивацію людей аби купувати жінку з метою сексу в набагато ширших і більш допустимих межах (діапазону) соціально — прийнятних умов.

8. Легалізація / декриміналізація проституції не сприяє охороні здоров’я жінок.

9. Легалізація / декриміналізація проституції не сприяє зміцненню права жінки на вибір.

10. Жінки, які перебувають в системі проституції, не хочуть легалізації секс-індустрії чи декриміналізації.

Аргументи:

1. Легалізація / декриміналізація проституції — це подарунок сутенерам, торговцям людьми і секс-індустрії.

Що таке легалізація проституції чи декриміналізація секс-індустрії? У Нідерландах, легалізація передбачає санкціонування всіх аспектів секс-індустрії: самих жінок, так званих клієнтів і сутенерів, які відповідно до вимог легалізації трансформуються у третю сторону бізнесменів та законних підприємців у сфері сексуальних послуг.

Легалізація / декриміналізація секс-індустрії також перетворює будинки розпусти, секс-клуби, масажні салони та інші об’єкти заняття проституцією в законні місця, де комерційні сексуальні послуги можуть законно процвітати з декількома обмеженнями.

Прості люди вірять, що закликаючи до легалізації чи декриміналізації проституції, вони сприяють утвердженню гідності й професійної діяльності жінок у сфері проституції. Але сприяння утвердженню гідності проституції як роботи не допоможе утвердити гідність самих жінок, лише сприяє утвердженню секс-індустрії. Люди часто не розуміють, що декриміналізація, наприклад, означає декриміналізацію цілої секс-індустрії, а не лише жінки. І вони не продумали наслідки легалізації сутенерів в якості законних підприємців із секс-послуг або третьої сторони бізнесменів, або той факт, що людей, які купують жінок з метою секс-послуг, тепер слід розглядами в якості законних споживачів секс-послуг.

Не слід карати жінку за те, що її експлуатують. Проте держави ніколи не повинні декриміналізовувати сутенерів, покупців послуг, охоронців, будинків розпусти або інших установ секс-індустрії.

2. Легалізація / декриміналізація проституції та секс-індустрії сприяє секс-торгівлі.

Легалізована або декриміналізована секс-індустрія є однією з кореневих причин секс-торгівлі. Один з аргументів на користь легалізації проституції в Нідерландах полягав на тому, що легалізація допоможе покінчити з експлуатацією зневірених жінок-іммігранток, які потрапили в країну з метою проституції. У доповіді зробленій для урядової Будапештській групи* було сказано, що 80% жінок у будинках розпусти в Нідерландах привозяться з інших країн (Будапешт Група, 1999: 11). Ще в 1994 році Міжнародна організація міграції (International Organization of Migration (IOM)) заявила, що лише в Нідерландах майже 70 відсотків жертв торгівлі жінками були особи з Центральної та Східної Європи (IOM, 1995: 4).

Уряд Нідерландів проголошує себе поборником програм і політики боротьби з торгівлею людьми, але водночас цинічно видалив всілякі юридичні перешкоди для сутенерства, торгівлі й публічних будинків. У 2000 році голландське міністерство юстиції виступало за легальну квоту іноземних секс-працівників, оскільки голландський ринок проституції потребує різних представників (Dutting, 2001: 16). Крім того в 2000 році голландський уряд шукав та отримав рішення Європейського суду про визнання проституції як економічної діяльності, що дозволило жінкам з ЄС і країн колишнього Радянського блоку отримувати дозволи на роботу як працівники секс-бізнесу в голландській секс-індустрії за умови, якщо вони зможуть довести, що вони вже працевлаштовані. Недержавні громадські організації в Нідерландах вже заявляли, що торгівці людьми вміло користуються цим рішенням і залучають іноземних жінок до голландської секс-індустрії, допомагаючи їм із доказами про їх працевлаштованість у Голландії, і так сприяють міграції секс-працівників. Протягом одного року після скасування заборони на публічні будинки в Нідерландах, недержавні громадські організації повідомляли, що мало місце збільшення жертв торгівлі людьми або, у кращому випадку, що число жертв з інших країн залишилося таким же (Bureau NRM: 2002: 75). Сорок три муніципалітети в Нідерландах хочуть заборонити доми розпусти, але міністр юстиції зазначив, що повна заборона проституції в будь-якому муніципалітеті може вступити у конфлікт з правом на вільний вибір роботи (Bureau NRM: 2002), що гарантовано федеральною Конституцією.

У січні 2002 року проституція в Німеччині була проголошена законною роботою після багатьох років її легального існування в так званих зонах терпимості або еросу. Заохочення до проституції, сутенерство та борделі в даний час є узаконені правом у Німеччині. Ще в 1993 році, після перших кроків зроблених у напрямку легалізації, було визнано (навіть серед прихильників проституції) що 75 відсотків жінок у секс-індустрії Німеччини становили іноземці з Уругваю, Аргентини, Парагваю та інших країн Південної Америки (Altink, 1993: 33). Після падіння Берлінської стіни, власники будинків розпусти повідомляли, що кожні 9 з 10 жінок в німецькій секс-індустрії походили зі Східної Європи (Altink, 1993: 43) та інших колишніх радянських республік.

Різке збільшення обсягу іноземних жінок, які задіяні в секс-індустрії у Німеччині, за деякими оцінками недержавних громадських організацій, на даний момент становить до 85 відсотків, і викликає нові сумніви щодо того, чи ці жінки потрапили до Німеччини без стороннього сприяння. Як і в Нідерландах, недержавні громадські організації повідомляють, що більшість іноземних жінок були продані до країни, оскільки практично неможливо для незаможних жінок оплатити витрати на проїзд і проїзні документи, й працевлаштуватися у цьому бізнесі без сторонньої допомоги.

Зв’язок між легалізацією проституції і торгівлею людьми в Австралії був визнаний в 1999 році у доповіді Держдепартаменту США стосовно «Практики дотримання прав людини», виданому Бюро з демократії, прав людини та праці США. У доповіді стосовно Австралії було відзначено, що в штаті Вікторія, де проституція була легалізована в 1980-х, торгівля східно-азіатськими жінками для залучення у секс-індустрію є зростаючою проблемою в Австралії.

Закони (назва: Lax laws), які легалізували проституцію в тих частинах країни, зробили боротьбу з торгівлею людьми важкою для реалізації на практичному рівні.

3. Легалізація / декриміналізація проституції не контролює секс-індустрію. Вона розширює її.

Всупереч твердженням, що легалізація і декриміналізація буде регулювати розширення сфери послуг секс-індустрії й поставить її під контроль, секс-індустрія в даний час складає 5 відсотків економіки Нідерландів (Daley, 2001: 4). За останні десять років як сутенерство стало легалізовано, а потім було декриміналізовано борделі в Нідерландах у 2000 році, секс-індустрія розширилася до 25 відсотків (Daley, 2001: 4). У будь-який час доби жінки різного віку і рас, заледве одягнені, виставляються на дисплеї комп’ютерів голландських борделів і секс-клубів та пропонуються для продажу — для чоловічого попиту. Більшість з них складають жінки з інших країн (Daley, 2001: 4), які, правдоподібно, були незаконно ввезені у Нідерланди.

У даний час офіційно визнаними є асоціації секс-бізнесу та секс-клієнтів у Нідерландах, які консультують і співпрацюють з урядом задля досягнення своїх інтересів та відстоювання проституції. До їх числа відносяться асоціації операторів відпочинкового бізнесу (Association of Operators of Relaxation Businesses), Співпраця консультантів операторів вітринної проституції (Cooperating Consultation of Operators of Window Prostitution) і асоціація «Чоловік і жінка» (Man/Woman) і фонд проституції (Prostitution Foundation), що є групами чоловіків, які регулярно користуються секс-послугами повій, і які відстоюють конкретні цілі аби зробити секс-послуги повій більш прийнятними і відкритими до громадського обговорення, і також щоб захистити інтереси клієнтів (NRM Bureau, 2002:115-16).

Зіткнувшись з нестачею жінок, які хочуть працювати в легалізованій сфері секс-послуг, Голландський національний репортер з питання торгівлі людьми (Dutch National Rapporteur on Trafficking) стверджує, що в майбутньому розглядатиметься як вірогідна пропозиція рішення запропонувати [для ринку] повій, які не є громадянами ЄС (EU/EEA), які добровільно погоджуватимуться працювати у секс-індустрії. Їм буде надано законний та контрольований доступ до голландського ринку (NRM Bureau, 2002: 140). Оскільки проституція перетворилася на секс-бізнес, а сутенерство у підприємництво, точно так само згадане потенційне рішення перетворить торгівлю людьми в добровільну міграцію з метою працевлаштування у секс-індустрію. Дивлячись у майбутнє Нідерланди в інтересах малозабезпечених жінок різних рас у сфері міжнародної секс-торгівлі, пробують виправити недоліки вільного ринку сексуальних послуг. У ході цього процесу уряд йде далі аби узаконити проституцію як можливість працевлаштування для бідних.

Легалізація проституції в штаті Вікторія, Австралія, призвела до масового поширення секс-індустрії. У той час в 1989 році було 40 легальних борделів в штаті Вікторія, в 1999 році було вже 94, разом із 84-а ескорт-послугами. Інші форми сексуальної експлуатації, такі як: настільні танці, центри «ув’язнення і дисциплінування», піп-шоу («укрите спостереження»), секс по телефону, і порнографія розвинулися в набагато більше способів отримання комерційного прибутку, ніж раніше (Sullivan and Jeffreys: 2001). Проституція стала побічним продуктом буму туризму і казино у Вікторії у парі з фінансованими урядом казино, у яких стали прийнятними «чайові» за отримані послуги в казино та отримані бонуси від колеса фортуни у місцевих борделях (Sullivan and Jeffreys: 2001). Комерціалізація ставлення до жінок значно активізувалася і стала більше помітною.

Кількість будинків розпусти у Швейцарії впродовж кількох років після часткової легалізації проституції подвоїлася. Більшість з цих борделів не оподатковується, і багато з них незаконні. У 1999 році Цюріхська газета «Blick» стверджувала, що Швейцарія має найвищу щільність розташування публічних будинків серед решти країн в Європі, а місцеві жителі потерпають від напливу пропозицій послуг повій.

4. Легалізація / декриміналізація проституції примножуватиме таємну, приховану, незаконну вуличну проституцію.

Легалізація повинна була забрати повій з вулиці. Багато жінок не хочуть реєструватися і проходити медогляди, як того вимагає закон в деяких країнах про легалізацію проституції, так що легалізація часто навпаки сприяє процвітанню вуличної проституції. І багато жінок обирають вуличну проституцію тому, що вони хочуть уникнути контролю та експлуатації з боку нових секс бізнесменів.

У Нідерландах жінки, що займаються проституцією, відзначають, що легалізація або декриміналізація секс-індустрії не може стерти із жінки клеймо проституції, а навпаки робить жінок більш вразливими для зловживань, оскільки вони повинні реєструватися і отже втрачають анонімність. Таким чином, більшість жінок, що займаються проституцією, як і раніше вважають за краще діяти нелегально і в підпіллі. Члени парламенту, які з самого початку підтримували легалізацію будинків розпусти на тій підставі, що це принесе звільнення жінкам, зараз визнають, що легалізація фактично посилює гноблення жінок (Daley, 2001: A1).

Аргумент, що легалізація повинна була вилучити кримінальні елементи з секс-бізнесу шляхом суворого врегулювання галузі, провалився. Реальне зростання проституції в Австралії після легалізації відбулося саме у нелегальному секторі. З початку легалізації в штаті Вікторія кількість борделів потроїлось і вони розширились у розмірах (будівлі); переважна більшість яких і надалі не має ліцензії, проте рекламується і діє безкарно (Sullivan and Jeffreys: 2001). У Новому Південному Уельсі були декриміналізовані борделі в 1995 році. У 1999 році число борделів в Сіднеї збільшилося до 400-500, переважна більшість яких не має ліцензії на роботу. З метою припинення існуючої корупції в поліції контроль за незаконною проституцією був вилучений з відання поліції, й переданий до рук місцевих рад та відділів планування. Місцеві ради не мають ані грошей, ані персоналу, щоб посилати слідчих у публічні будинки, щоб позбутися незаконних власників борделів (секс-бізнесменів).

5. Легалізація проституції і декриміналізація секс-індустрії примножуватиме дитячу проституцію.

Ще один аргумент на користь легалізації проституції в Нідерландах полягав у тому, що це допоможе покінчити з дитячою проституцією. У дійсності однак дитяча проституція в Нідерландах різко зросла в 1990-і роки. Організація «ChildRight», яка знаходиться у Амстердамі, визнає, що кількість дітей, залучених у проституцію, зросла від 4000 дітей у 1996 році до 15000 в 2001 році. За оцінками цієї організації, принаймні 5000 дітей залучених у проституцію є вихідцями з інших країн, з яких значну кількість становлять нігерійські дівчата (Tiggeloven: 2001).

Дитяча проституція різко зросла у штаті Вікторія в порівнянні з іншими Австралійськими штатами, де проституція ще не була легалізована. З усіх штатів і територій Австралії найбільше число зареєстрованих випадків дитячої проституції припало на штат Вікторія. У 1998 було проведено дослідження ECPAT (End Child Prostitution and Trafficking) (громадська організація «Припинити дитячу проституцію і торгівлю»), яке було зроблено на замовлення австралійського національного бюро із розслідування дитячої проституції, отримані дані якого підтверджують наявність організованої комерційної експлуатації дітей.

6. Легалізація / декриміналізація проституції не захищає жінок у сфері проституції.

Міжнародна коаліція проти торгівлі жінками (Coalition Against Trafficking in Women International (CATW)) провела два великих дослідження на тему секс-торгівлі і проституції, в рамках яких було опитано майже 200 постраждалих жінок від комерційної сексуальної експлуатації. У цих дослідженнях жінки, секс-працівниці, зазначали, що заклади секс-індустрії зробили мало, аби захистити їх, незалежно від того чи ті заклади були легалізованими чи не легалізованими. Єдиний випадок, коли ті заклади захищають когось, це у випадку захисту клієнтів.

У дослідженні CATW на матеріалі 5 країн, в рамках якого було опитано 146 жертв міжнародної та локальної торгівлі секс-працівниками, 80% усіх опитаних жінок сказали, що зазнавали фізичного насильства з боку сутенерів і покупців секс-послуг, і отримали різні схожі та численні наслідки для здоров’я, спричинені насильством та сексуальною експлуатацією (Raymond et Al: 2002).

Насильство, якого зазнавали жінки, було невід’ємною складовою проституції й сексуальної експлуатації. Сутенери використовували насильство із різних причин та задля різних цілей. Насильство використовується для залучення деяких жінок у заняття проституцією та щоб примусити їх до статевих актів. Після первинної ініціації (втягування жінки), впродовж кожного наступного кроку використовувалося насильство для сексуального задоволення самих сутенерів як форма покарання, щоб погрожувати і залякувати жінок, щоб утвердити домінування сутенера, змусити до послуху, покарати жінок за можливі порушення, принизити жінок, ізолювати й ув’язнити жінок.

З жінок, які повідомили що державні установи з питань захисту секс-прав (включно із законодавством) надали їм деякий захист, який був актуальний для тих жінок у випадку, коли не було з ними жодного захисника в кімнаті (в часі надання послуг), де все могло статися. Одна жінка, яка працювала у проституції по виклику (телефоном), заявила: її водій виконував також функції охоронця. Вона повинна була зателефонувати, коли вже потрапила на місце виклику, аби запевнити водія, що все в порядку. Але охоронці не стоять за дверима, поки жінки є на виклику, так що все може трапитися.

Дослідження, проведені CATW, виявили що навіть камери спостереження у закладах надання секс-послуг (проституції) використовуються з метою захисту тієї установи. Захист жінок від насильства у таких закладах займає другорядне значення або взагалі не береться до уваги.

7. Легалізація / декриміналізація проституції збільшуватиме попит на проституцію. Це підвищуватиме мотивацію людей аби купувати жінку з метою сексу в набагато ширших і більш допустимих межах соціально-прийнятних умов.

З приходом легалізації в країнах, які декриміналізували секс-індустрію, багато чоловіків, які досі не ризикували б купувати жінок для секс-послуг, тепер вважають проституцію прийнятною. Коли правові бар’єри зникають, водночас зникають соціальні та етичні перешкоди для ставлення до жінок як до секс-товару. Легалізація проституції дає повідомлення новим поколінням чоловіків і хлопців, що жінки є секс-товаром, а проституція є невинною розвагою.

Оскільки чоловіки мають доступ до секс-послуг, які пропонуються їм, жінкам необхідно відстоювати свої права проти надання послуг із залучення їх у анальний секс, секс без презервативу, насильні стосунки та домінуючі стосунки, що можуть вимагати клієнти. Коли ж проституція легалізована, будь-який захист стає недієвим. Наприклад, жіноча репродуктивна здатність дітородження перетворюється на предмет продажу. Нова група клієнтів вже вважає вагітність повії як стимул сексуального збудження і вимагає доступу до грудного молока підчас їх сексуальних контактів з вагітними жінками. Вже існують спеціальні борделі з належними умовами для чоловіків-інвалідів, а також жінки секс-працівниці можуть взяти із собою опікунів цих чоловіків, найнятих державою, до публічного будинку, якщо ті працівники захочуть піти (Sullivan and Jeffreys: 2001).

Оголошення, які знаходяться вздовж автомагістралей штату Вікторія, зображають жінок як об’єкти сексуального вжитку та навчають нові покоління чоловіків і хлопців ставитися до жінок як до підлеглих осіб. Бізнесменам рекомендується проводити свої корпоративні наради в тих клубах, де власники пропонують голих жінок стриптизерок на стіл у перервах на чай та обід.

Власник Мельбурнського будинку розпусти заявив, що клієнтська база складається із високоосвічених професійних людей, які відвідують будинок протягом дня, а потім повертаються додому — до сімей. Жінки, які бажають більш вишуканих стосунків з чоловіками, помічають, що їхні чоловіки часто відвідують борделі й секс-клуби. У них є вибір, або змиритися із фактом, що їх партнери-чоловіки купують жінок у сфері комерційних секс-послуг, або припинити стосунки (Sullivan and Jeffreys: 2001).

Урядовий закон 1997/98:55 Швеції під назвою «Насильство щодо жінок» забороняє купівлю сексуальних послуг і передбачає за це покарання. Це інноваційний підхід, який спрямований на зниження попиту на проституцію. Швеція вважає, що забороною купівлі сексуальних послуг, проституції можна більш ефективно нейтралізувати її руйнівні наслідки, ніж інші способи. Важливо, що цей закон чітко стверджує, що проституція не є бажаним соціальним явищем і є перешкодою для подальших заходів із забезпечення рівності між жінками і чоловіками.**

8. Легалізація / декриміналізація проституції не сприяє охороні здоров’я жінок.

Легалізована система проституції, яка доручає робити перевірки здоров’я та сертифікацію тільки для жінок, а не для клієнтів чоловіків, — відверто дискримінаційна по відношенню до жінок. Медичні огляди призначені лише для жінок не мають жодного сенсу загалом для здоров’я громадськості, тому що моніторинг жінок-повій не захищає їх від ВІЛ/СНІДу та венеричних захворювань, оскільки клієнти чоловіки можуть і насправді передають хвороби жінкам.

Стверджується, що легалізовані будинки розпусти або інші контрольовані секс-індустрією заклади захищають жінок шляхом дотримання примусової політики використання презервативів. Згідно одного з досліджень CATW, яке опитувало у США жінок із сфери проституції, було отримано наступні результати: 47% опитаних жінок заявили, що чоловіки очікували від них секс без презерватива; 73% — повідомляли, що чоловіки пропонували більшу оплату за секс без презерватива; 45% жінок сказали, що зазнали насильства, коли продовжували наполягати аби чоловіки використовували презервативи. Деякі жінки сказали, що хоча деякі заклади мають встановлені правила, що чоловіки зобов’язані вдягати презервативи, але, насправді, чоловіки намагалися домовитися про секс без презервативу. Одна жінка заявила: Існує правило щодо використання презервативу, але воно може бути порушене як результат домовленості між сторонами. Більшість хлопців сподівається на стосунки без презервативу (Raymond and Hughes: 2001).

У дійсності політика примусового застосування презерватива залишена на індивідуальний вибір жінок, що займаються проституцією, та пропозиція додаткових грошей виглядала як тиск на повію. Одна жінка заявила: «Я була б одним з цих брехунів, якщо б сказала: «Ах, я завжди використовувала презерватив». Якщо була пропозиція додаткового заробітку, тоді презерватив не використовувався. Я шукала додатковий заробіток. Багато факторів перешкоджають використанню презерватива: потреба жінки заробити додаткові гроші; старші по віку жінки вже не виглядають привабливими для чоловіків; конкуренція з місцями, де не вимагається використання презерватива; тиск сутенера на жінок, аби вони займалися сексом без презерватива, щоб заробити більше грошей; коли необхідні гроші щоб купити наркотики або розплатитися з сутенером; і загалом відсутність контролю у жінок, що займаються проституцією, над своїм тілом підчас надання секс-послуг.

Так звана «політика в сфері безпеки» в борделях не захищає жінок від ушкоджень. Навіть там де у будинках розпусти нібито ведеться спостереження за «клієнтами» і використовуються «вишибали», згідно заяв жінок, вони зазнавали поранень від «клієнтів» а, часом, від власників будинків розпусти та їх друзів. Навіть тоді, коли хтось із охорони втручався аби запобігати зловживанням «клієнтів», жінки працювали в умовах страху (Raymond et al: 2002).

9. Легалізація / декриміналізація проституції не сприяє зміцненню права жінки на вибір.

Більшість жінок із секс-індустрії не робили раціонального вибору на користь заняття проституцією. Вони не приймали рішення, що хочуть стати повіями. Швидше, такий вибір був продиктований стратегією виживання. Жінка, якщо більш точно сказати, лише підкоряється доступному їй вибору. Підкорення з її боку продиктоване необхідністю пристосуватися до встановлених покупцем (замовником послуг) умов нерівності, який платить їй аби вона робила те, що він хоче від неї.

Більшість жінок, опитаних в рамках дослідження CATW, повідомила, що їх вибір про входження у сферу секс-індустрії необхідно розглядати тільки в контексті ситуації відсутності інших варіантів вибору. Більшість підкреслила, що перед жінками залученими у проституцію існували лише декілька інших варіантів вибору. Багато висловлювалося про залучення у проституцію як про останній варіант вибору, або як про вимушено (недобровільно) обраний спосіб «зводити кінці з кінцями». В одному з досліджень, 67% співробітників правоохоронних органів, яких було опитано в рамках дослідження CATW, висловили думку, що жінки не розпочинають займатися проституцією добровільно. 72% працівників сфери соціальних послуг, яких було опитано в рамках дослідження CATW, не вважають, що жінки добровільно розпочинають працювати у сфері секс-індустрії (Raymond and Hughes: 2001).

Саме секс-індустрія пропагує ідею відмінності між добровільною і примусовою проституцією аби заручитися більшою безпекою і правовою стабільністю, і щоб користуватися на власну користь цією ідеєю відмінностей аби легалізувати проституцію, сутенерство та борделі. Жінки, які висувають судові звинувачення проти сутенерів і злочинців, будуть нести тягар доведення того, що їх змусили до злочинних вчинків. Як за таких умов знедолена жінка зможе довести наявність примусу? Якщо жінці, яка займається проституцією, необхідно буде довести, що було застосовано насилля щодо неї підчас прийому на роботу або в умовах її праці, то лише незначна кількість жінок повій зможе претендувати на правовий захист, і щодо лише небагатьох порушників закону будуть розпочаті судові процеси.

Жінки, які займаються проституцією, повинні постійно казати неправду про власне життя, власне тіло та власні сексуальні реакції. Брехня є невід’ємною частиною їх роботи, зокрема коли їх клієнт запитує: «Чи тобі сподобалося?». Саме явище проституції побудоване на брехні, що жінкам це подобається. Деякі жінки, яким вдалося полишити заняття проституцією, заявили, що потрібно було кілька років після відходу від проституції аби переосмислити, що для них заняття проституцією не було вільним вибором, тому що їх відмова від себе полягала у заперечуванні свого права вибирати.

Лише невелика кількість жінок стверджує, що вони вільно обрали заняття проституцією, в громадському контексті, який є під сильним впливом секс-індустрії. Таким же чином, деякі люди обирають небезпечні наркотики, наприклад героїн. Однак, навіть коли деякі люди обирають небезпечні наркотики, ми (громадськість) все-таки визнаємо, що вживання наркотиків шкідливе для них, і більшість людей не прагне легалізації героїну. У цій ситуації керівним принципом для наших дій виступає не згода особи, а реальна шкода яка загрожує людині.

Навіть у 1998 році доповідь Міжнародної організації праці ООН (ILO UN International Labor Organization) запропонувала розглядати секс-індустрію як законний сектор економіки, при тому зауважувалося, що проституція — це одна з найбільш непривабливих форм праці; наведені дані дослідження [в 4 країнах] показали, що жінки працюють у секс-індустрії «відчуваючи примус», «докори сумління» і негативні думки про самих себе. Значна частка жінок стверджувала, що вони хотіли залишити працю із надання секс-послуг [лише за умови], якщо вони могли б це зробити (Lim, 1998: 213)”.

10. Жінки, які перебувають в системі проституції, не хочуть легалізації секс-індустрії чи декриміналізації.

Дослідження, проведене у 5 країнах, з питання торгівлі людьми у сфері секс-індустрії Коаліцією з боротьби з торгівлею жінками (Coalition Against Trafficking in Women ) та фінансоване Фондом Форда, в рамках якого більшість із 146-и опитаних жінок рішуче заявила, що проституція не повинна бути легалізована і не повинна вважатися законною роботою, і висловила побоювання, що легалізація приведе до численніших ризиків та випадків нанесення шкоди здоров’ю жінок з боку клієнтів і сутенерів, які виявляють насилля (Raymond et al, 2002). «Ні за що. Це не професія. Це приниження і насильство з боку чоловіків. Жодна опитана жінка не хотіла аби її діти, родичі або друзі заробляли гроші шляхом обрання праці у сфері секс-індустрії. Одна з них заявила: «Проституція позбавила мене мого життя, здоров’я, всього».

ПРИМІТКИ:

* Будапештська група. (1999, червень). The Relationship Between Organized Crime and Trafficking in Aliens. Austria: International Centre for Migration Policy Development. Будапештський процес був початий в 1991 році. Майже 40 урядів і 10 організацій беруть участь у цьому процесі, і були проведено близько 50 міжурядових зустрічей на різних рівнях, у тому числі Празька конференція міністрів.

** The National Rapporteur on Trafficking at the National Swedish Police (Національний репортер з проблеми торгівлі людьми при національній шведській поліції) заявив, що після 6-ти місяців з моменту прийняття Шведського закону в січні 1999 року, число жертв торгівлі жінками в Швеції скоротилося.

Вона також заявила, що згідно з даними колег з поліції в Європейському Союзі торговці людьми вибирають інші країни призначення, де їх діяльність не утруднена аналогічними законами. Таким чином, закон служить стримуючим фактором для торговців людьми. Цитата взята з Karl Vicktor Olsson, Sexkopslagen minskar Handeln Med kvinnor, Metro, 27 січня 2001 року: 2.

REFERENCES

Altink, Sietske. (1995). Stolen Lives: Trading Women into Sex and Slavery (London: Scarlet Press).

Budapest Group. (1999, June). The Relationship Between Organized Crime and Trafficking in Aliens. Austria: International Centre for Migration Policy Development.

Bureau NRM. (2002, November). Trafficking in Human Beings: First Report of the Dutch National Rapporteur. The Hague. 155 pp.

Daley, Suzanne. (2001, August 12). “New Rights for Dutch Prostitutes, but No Gain.” New York Times, pp. A1 and 4. Dutting, Giseling. (2000, November). “Legalized Prostitution in the Netherlands – Recent Debates. Women’s Global Network for Reproductive Rights, 3: 15-16.

IOM (International Organization for Migration). (1995, May). “Trafficking and Prostitution: the Growing Exploitation of Migrant Women from Central and Eastern Europe. Budapest: IOM Migration Information Program.

Lim, Lin Lean (1998). The Sex Sector. International Labour Office, Geneva, Switzerland.

Raymond, Janice G., Donna M. Hughes, Donna M. and Carol A. Gomez (2001). Sex Trafficking of Women in the United States: Links Between International and Domestic Sex Industries, Funded by the U.S. National Institute of Justice. N. Amherst, MA: Coalition Against Trafficking in Women. Available at http://www.catwinternational.org

Raymond, Janice G., Jean d’Cunha, Siti Ruhaini Dzuhayatin, H. Patricia 
Hynes, Zoraida Ramirez Rodriguez and Aida Santos (2002). A Comparative Study of Women Trafficked in the Migration Process: Patterns, Profiles and Health Consequences of Sexual Exploitation in Five Countries (Indonesia, the Philippines, Thailand, Venezuela and the United States). (2002). Funded by the Ford Foundation. N. Amherst, MA: Coalition Against Trafficking in Women (CATW). Available at http://www.catwinternational.org

South China Morning Post (1999, September 10).”Brothel Business Booming at a Legal Red-Light District Near You.”

Sullivan, Mary and Jeffreys, Sheila. (2001). Legalising Prostitution is Not the Answer: the Example of Victoria, Australia. Coalition Against Trafficking in Women, Australia and USA. Available at http://www.catwinternational.org

Tiggeloven, Carin. (2001, December 18). “Child Prostitution in the Netherlands.” Was available at http://www.nw.nl/hotspots/html/netherlands011218.html.

Contact Person: 
Dr. Janice G. Raymond

Джерело:

http://www.laityugcc.org.ua/mirjani-v-suspilstvi/articles/id-10-prichin-ne-dozvoliti-legalizaciju-prostituciji.html?fbclid=IwAR2AVBo_Ybs3eOwCm35fgl3RW9i91l7r3ye8abmlv9pe45XKF4Gpm8ZfZz4

https://www.rapereliefshelter.bc.ca/learn/resources/10-reasons-not-legalizing-prostitution-janice-g-raymond-catw-2003

One thought

  • Більш ніж 500 осіб в Україні офіційно визнані жертвами торгівлі людьми в період з 2012 по 2018 роки. Про це йдеться в звіті Коаліції громадських організацій Мережі правового розвитку і Мережі хабів громадянського суспільства України, передає Кореспондент.

    «З 2012 по 2018 роки 542 людини (536 громадян України і шість іноземних громадян) офіційно визнані жертвами торгівлі людьми, з яких 221 жінка, 267 чоловіків, 54 дитини», – йдеться в повідомленні.

    У звіті уточнюється, що з цієї кількості 300 осіб постраждали від трудової експлуатації, 131 – сексуальної експлуатації, 8 – змішаної експлуатації, у 10 осіб вилучено органи, 50 осіб втягнуті в жебрацтво, 10 дітей продано, одна людина постраждала від сурогатного материнства, 32 людини втягнуті у злочинну діяльність.

    «Найбільш ймовірними країнами призначення для торгівлі людьми є Росія – 144, Польща – 35, Туреччина – 17, Чехія – 6, Італія, Іспанія і Білорусь – по 5 випадків кожна», – йдеться в звіті.

    За даними дослідження, проведеного на замовлення Міжнародної організації з міграції, понад 230 000 українців постраждали від торгівлі людьми з 1991 року, що робить Україну однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі.

    Тим часом, за даними МВС, за 11 місяців 2018 року від торгівлі людьми постраждали 223 українці.

    https://www.volynnews.com/news/all/ponad-500-ukrayintsiv-za-shist-rokiv-vyznaly-zhertvamy-torhivli-liudmy/

Залишити відповідь

*