Девід Еберхард, шведський психіатр: ліберальне виховання шкодить дітям і батькам
Сім'я - Школа Виховання

Девід Еберхард, шведський психіатр: ліберальне виховання шкодить дітям і батькам

У той час коли багато традиційних правил виховання сучасними батьками дітей ставляться під сумнів та  відкидаються, ми можемо спостерігати і зворотню сторону цього процесу – втрата батьківського авторитету. У спробі стати дітям тільки другом, батьки перестають виконувати свої першочергові завдання – направляти, оберігати і встановлювати правила. А для цього вони повинні бути в сім’ї головними. З їх вимогами і умовами діти повинні рахуватися.

Девід Еберхард – автор книги “Діти при владі. Жахливі плоди ліберального виховання “– переконаний, що сім’я не може бути демократичним інститутом, а ліберальне виховання, засноване на побоюванні та  страсі заподіяти дитині психологічну травму. Воно не готує дітей до реального життя. Це загрожує тим, що діти ростуть моторошно невихованими, але в дорослому віці часто стають пасивними при найменших труднощах.

Шведський психіатр, автор книг Девід Еберхард каже, що ліберальне виховання шкодить і дітям, і батькам. Жаннетт Отто розмовляє з ним в Стокгольмі.

– Коли Ви в останній раз були зі своїми дітьми в ресторані? 

Девід Еберхард: – Зовсім недавно. Чому ви питаєте?

– Тому що власники закладів в Стокгольмі ситі по горло дітьми, які не вміють себе поводити. Одне кафе навіть заборонило вхід для сімей [з дітьми]. 

Еберхард: – Я прекрасно розумію, про що йде мова. Завжди знаходяться діти, які кричать, проливають напої, носяться по приміщенню або при температурі мінус п’ять градусів відкривають вхідні двері навстіж. Батьки сидять поруч і навіть не думають втручатися.

– Чому тоді дітей не заспокоюють інші? 

Еберхард: – На це ніхто не наважується. Батькам дуже неприємно, коли критикують їх дітей. Раніше наше суспільство було суспільством дорослих людей. Були єдині цінності щодо питань виховання. Якщо дитина поводилася непристойно, до нього підходили і говорили: припини! Такої узгодженості більше немає. Ми, дорослі, тепер відповідаємо не один за одного, а лише за своїх дітей.

– Ваша нова книга «Діти при владі» через кілька тижнів виходить на німецькій мові. У ній Ви стверджуєте, що ліберальне виховання як метод провалилося. Чому? 

Еберхард: – Тому що батьки більше не поводяться як відповідальні дорослі. Вони вважають, що повинні бути кращими друзями своїх дітей. Вони ставлять себе на один щабель з дітьми, не наважуючись перечити їм і встановлювати межі. Вони більше не приймають ніяких рішень, а хочуть бути такими ж крутими, просунутими бунтарями, як їхні діти. Тепер наше суспільство складається тільки з одних тінейджерів.

– Ви дійсно вважаєте, що і німецькі батьки дозволяють своїм дітям диктувати собі, куди їхати у відпустку, чим харчуватися і що дивитися по телевізору? 

Еберхард: – Багато хто впізнає собе в цьому портреті. Батьки неохоче виносять назовні свої проблеми з вихованням. Вони кажуть: у нас все в порядку, це не про нас! Проте, їх постійно гризе совість, тому що вони вважають, що багато речей роблять неправильно. Вони приходять втомлені ввечері з роботи, і готують те, що подобається дитині, тому що не хочуть вступати в дискусії. Вони дозволяють йому сидіти за телевізором довше обумовленого часу, щоб побути в спокої. Вони проводять свою відпустку там, де діти будуть зайняті, хоча без дітей ноги б їх там ніколи не було. Я не кажу, що це неправильно. Я кажу лише, що життя батьків не повинне обертатися лише навколо дитини. Немає ніяких наукових доказів того, що це якось позитивно впливає на майбутнє дітей, що вони стають більш успішними або безтурботними в дорослому житті.

– Ви самі маєте шістьох дітей. Хто встановлює правила в сім’ї?

Еберхард: – Я.

– І немає ніяких демократичних сімейних структур?

Еберхард: – Я не знаходжу, що сім’я взагалі повинна бути демократичним інститутом. Відносини між дорослими та дітьми завжди асиметричні. Це відносини вчителя та учня. Один вчить, інший слухає. Батьки можуть краще оцінити обставини, тому що у них більше досвіду, вони більше знають. Вони повинні встановлювати правила.

– Як вам вдалося посеред ліберального шведського суспільства виховувати власних дітей в строгості та авторитарному манері?

Еберхард: – Я не можу надто відрізнятися від інших батьків, інакше у моїх дітей стануть неприємності. Та й войовничий авторитаризм мені б не дозволили.

– Тобто Ви повинні тримати себе в руках?

Еберхард: – Та ну. (сміється). Мої читачі думають, що я хочу повернення до військового виховання, назад до тілесних покарань. Я ніколи не писав подібного. Я ніколи не бив дітей.

– У Німеччині зараз багато обговорюють висловлювання Папи Римського про прийнятність легких покарань як методу виховання. У своїй книзі ви пишете, що немає ніяких доказів того, що виховані в строгості дітей, включаючи тих, хто піддається побоях, гірше потім живеться. Наскільки близькі Ви до думки папи?

Еберхард: – У цьому питанні абсолютно не згоден з ним. У мене мова йде про те, що для дітей важливо, щоб вони були виховані так, щоб відповідати цінностям і нормам суспільства, в яких живуть. Для дітей, які виросли в суспільстві, де такі удари прийняті за норму, їх це не так [душевно] травмує. Але батьки на Заході бояться зараз найбільше, вважаючи, що навіть найменша критика може травмувати дитину. Вони більше не вважають за потрібне сказати дочці в період пуберти: не їж стільки шоколаду, інакше поправишся, – тому що бояться, що дівчинка тут же вдариться в іншу крайність до анорексія. При цьому ми цілком можемо щось вимагати від дітей, вони витримають це. Не варто звертатися з ними, як з порцеляновими ляльками.

– Звідки береться страх заподіяти дитині шкоду вихованням та строгістю?

Еберхард: – У мене таке враження, що батьки зобов’язані цим фахівцям.

– … тобто людям на кшталт Вас?

Еберхард: -Я говорю батькам, що вони не повинні читати занадто багато різних порадників.

– Тільки тільки Вашу книгу, цього достатньо.

Еберхард: – Мене можна дорікнути в цьому. Але, наприклад, Джон Боулбі, теорія прихильності якого вважається не викликає сумнівів, часто інтерпретується фахівцями занадто вільно. Це призводить до того, що батьки думають, що шкодять дітям, якщо занадто рано віддадуть їх у ясла, де вони будуть проводити більше часу з вихователькою, ніж з матір’ю. Але мені не доводилося бачити ще однієї дитини, яка була б більше прив’язаною до виховательки, ніж до матері.

– Датчанин Йеспер Йуул збирає в Німеччині цілі зали на своїх доповідях про автентичне та партнерське поводження з дитиною.

Еберхард: – Ох, якби я захотів, то скоро було б також і зі мною!

– Як Ви пояснюєте успіх Йуула?

Еберхард: – Він з’явився в потрібний момент і попрямував прямо в цей виховний вакуум. Авторитарного виховання вже не хоче ніхто, так само як і аналог “невидимих ​​рук ринку”, який сама виховує дитину. Власних батьків не хоче слухати ніхто, а покладатися лише на інтуїцію здається надто легковажним. Йеспер Йуул говорить дуже прості речі. Інші – розумні, інші не дуже. Його перша книга “Компетентна дитина” обійшлася без єдиної рекомендації, батькам це було безглуздо. І раптом всі заговорили про те, що дитину не можна не тільки карати, а й хвалити.

– Не можна хвалити?

Еберхард: – Так, і таке говорить не тільки Йуул. Якщо моя донька хоче показати мені свій малюнок, то максимум, що я можу, так це сказати: “О, малюнок! Як цікаво! Ти стала щасливою, малюючи картинку? “. Але це ж неправильна комунікація, я не такий, чому я повинен прикидатися? Батьки повинні точно підібрати кожне слово, перш ніж вимовляти його дитину. Аби тільки не присоромити її, не позбавитися впевненості в собі або піддавати гніту конкуренції. Проблема з експертами у їх моралізації. Вони кажуть батькам, що робити, а що ні. Батьки в пошуках орієнтирів вбирають догми і ідеології, від яких не так то просто потім позбавитися.

– Німецькі батьки мріють про Бюллербю або Леннеберги. 

Еберхард: – Та й шведи все ще закохані до нестями в історії Астрід Ліндгрен і всі ці ідилічні картини. Але подумайте над тим, як виросли діти в цих книгах. Вони цілий день бродять туди-сюди, без нагляду, без шоломів і капелюхів від сонця. Міхель прив’язав свою маленьку сестричку Іду на верхівці флагштока. А Лотта з вулиці Крахмахер каталася з братами-сестрами на даху Фольксвагена- «жука». Тепер це все стало абсолютно немислимо. Сьогодні батьки і відомство у справах неповнолітніх взаємно інформують один одного. У дитячому садку мого сина всі діти повинні носити шоломи вже при катанні на санках!

– Що поганого в бажанні захищати дітей? 

Еберхард: – Надмірна опіка. Якщо ми хочемо отримати компетентну дитину, то їй потрібно дозволити ходити в школу самостійно. У віці шести років дитина вже здатна до цього, навіть в місті з інтенсивним рухом транспорту. Батьки не допускають цього, але в той же час пропонують дитині приймати рішення або обговорювати кожне питання нарівні з дорослими. Багато дорослих діють суперечливо, абсолютно не розуміючи, що просуває в розвитку, а що є зайвим вантажем.

– Які це має наслідки? 

Еберхард: – Ми погано готуємо дітей до дорослого життя, обдурюючи їх, що з ними ніколи не трапиться щось погане, що ми завжди існуємо для них, що вони – пуп землі. У своїй психіатричній клініці я зустрічаюся з молодими людьми, які прийшли до мене тому, що, наприклад, з ними розлучилася подруга через смерть собаки.

«Щось не так» – такий частий експертний висновок Еберхарда в практичній роботі. Батьки шукали медичні відповіді на свою безпорадність. І діагноз – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, вони сприйняли з полегшенням, бо отримали пояснення поведінки дитини, і могли далі вже не звинувачувати самих себе. Батьки дивуються тому, що їхні діти втомлені, роздратовані, гіперактивні, але їм не приходить в голову думка відправити чадо спати раніше або заборонити тінейджеру півночі стирчати перед комп’ютером.

– Німеччина вже давно орієнтується на Швецію в справі турботи про дітей і рівноправність. А тепер скажіть: припиніть же, нарешті, йти за нами! 

Еберхард: – Тому що ми перегнули палицю. Ми вже не контролюємо лібералізацію, а тема рівноправності стала однією з громадських догм. Всі ми віддаємо дітей в ясла вже у віці одного року. Далі, матері та батьки працюють по можливості рівноправно, по можливості однаково багато, по можливості на рівноцінних позиціях. Ніхто не повинен бути у когось в хвості. Робота – єдиний шлях, щоб стати людиною. Батьківство саме по собі вже не цінність. Батьки відразу повинні вирішувати, хто залишається вдома з дитиною і як довго, а хто продовжує працювати.

– А що, якщо жінка вирішить довше залишитися вдома? 

Еберхард: – Цього собі не може дозволити вже жодна жінка. Звинувачення буде надмірним. Вона перетвориться в реакційну, старомодну зрадницю своєї статі.

– «Хен», особовий займенник середнього роду, став офіційним в шведському лексиконі. Тим самим повинні уникати говорити про дитину «він» чи «вона». 

Еберхард: –  Це жорстоке поводження з дітьми, на щастя, практикується поки лише в декількох дитячих установах. Ця зрівнялівка ігнорує всі наукові знання про біологічний розвиток дітей. У нас колосальна проблема з юнаками підліткового віку (тінейджерами). Вони вже не справляються самостійно зі шкільними справами, тому що з ними більше не поводяться як з хлопчиками.

– Тому шведські школи так впали в порівнянні з міжнародним рівнем? 

Еберхард: – Не тільки з цієї причини. Проблема і в наших вчителів. Їх авторитет нікчемний. Діти не вважають за потрібне слухатися їх, раз не слухаються і власних батьків. Як наслідок –  падіння результатів. Згідно з дослідженням Pisa шведські школярі лідирують по прогулах уроків, образ вчителів і вандалізму. І не забудьте: по частині самовпевненості!

– Характерно для дітей, які постійно перебувають в центрі турботи і уваги. 

Еберхард: – Так, і ці діти- «пупи землі» стають потім дорослими, і приходять, наприклад, на шведське телевізійне шоу «Ідол». Там шукають співочі таланти, які завтра стануть суперзірками. І ось вони приходять туди, і взагалі не можуть співати. Але вони навіть не знають цього. Журі, оговтавшись від подиву, запитує: тобі що, ніхто ніколи не говорив, що ти не вмієш співати?

– Його батьки були дуже боязкі? 

Еберхард: – Вони не хотіли травмувати бідне дитя. Так і виростають зухвалі паршивці, що йдуть в світ з абсолютно перекрученою картиною про власні здібності. Фокусування тільки на дитину – не найкращий метод виховання в світі. Якби це було так, наші діти любили б нас більше, ніж хто-небудь або кого-небудь в світі. Але це не так. Як тільки ми старіємо і слабнемо, вони здають нас в будинок для людей похилого віку. В інших країнах сім’ї живуть разом, тому що батьки і в літньому віці ще цінуються.

Джерело: Блискавка

Tags:

Залишити відповідь

*