Дитячі оповідання, Для батьків

Для дітей: Важко бути Людиною

Для дітей: Важко бути Людиною

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Вони зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили.

Відійшли з кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

–         А ми ж не подякували жінці за воду. – Її очі стали тривожні.

Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

–         Ну що ж… – каже Роман, – це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?

–         Варто, – наполягає Марійка. – Ну хіба тобі не соромно перед собою, Романе? Ви як хочете, – каже Марійка, – а я повернуся і подякую…

–         Чому? Ну, скажи, чому це треба обов’язково  зробити?- питає Роман. – адже ми так потомилися…

–         Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.

Вона обернулася і рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилину, й, зітхнувши , теж поплівся за гуртом.

(В. Сухомлинський з книги “Квітка сонця”)

Tags:

Залишити відповідь

*