Статті, Ювенальна юстиція

Міжнародне усиновлення українських дітей

Міжнародне усиновлення українських дітейУкраїна без сиріт, Юнісеф, Ла Страда – це організації, що пропагують міжнародне усиновлення та вивіз українських дітей закордон.

Сьогодні вони всіма силами стараються докласти всіх зусиль, щоб Україна ратифікувала Гаазьку конвенцію щодо міжнародного усиновлення. Про підтримку цього документа «Україна без сиріт» та її лідер Руслан Малюта заявляє на своєму сайті: «Висловлюємо свою підтримку щодо ратифікації Україною Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення і прийняття відповідного законопроекту».

Це ніби упорядкує усиновлення дітей. Однак насправді через цю конвенцію розпочався масовий вивіз і продаж дітей з Росії.

Однак чому Україна без сиріт так зацікавлена в спущені шлюзів для міжнародного усиновлення? Йдеться про вигідний бізнес та торгівлю дітьми. Гаазьку конвенцію просували вже 5 раз, однак депутати не приймали цього злочинного закону, адже відомо, що це приведе до торгівлі дітьми чиновниками.

Україна без сиріт зацікавлена в просуненні цієї Конвенції, тому що якщо Верховна Рада ратифікує цей документ, то в Україні буде визначено перелік організацій (громадських, в тому числі і Україна без сиріт), які можуть займатися питаннями усиновлення та передачі дітей під опіку іноземців. Як відомо, посередницькі організації за продаж дітей отримуватимуть великі кошти.

Ніна Карпачова застерігає, що ратифікація конвенції “відкриє повні шлюзи для торгівлі українськими дітьми”.

Вона наполягає, що цей законопроект невипадково з’явився в Україні після заборони усиновлення дітей в Росії. “Як тільки одна з країн перекриває кисень, відразу ж посилюється тиск на політичний істеблішмент інших країн. Посередницькі структури отримують за це гроші, і це є завуальованою торгівлею дітьми-сиротами”, – цитує видання екс-омбудсмена.

Давайте ж розглянемо, чому Гаазька конвенція ще досі не була ратифікована Україною, чому депутати п’ять раз відхиляли її?

Чому 1993 року, коли ухвалювалася вищезгадана конвенція, Україна не була присутня на Гаазькій конференції навіть як спостерігач? Не було такої потреби? Але ж відомо, що саме 1992-го у сфері міжнародного усиновлення було виявлено масові порушення та зловживання. З 1993-го по 1996-й на всиновлення українських сиріт іноземними громадянами діяв мораторій — до створення в Україні відповідної правової бази. Насправді Україна не брала участі в роботі свідомо — маючи інформацію про те, що авторами конвенції виступали приватні особи — власники приватних асоціацій із питань міжнародного усиновлення, які й представляли приймаючу сторону. Слід підкреслити: Гаазька конвенція стосується саме сфери міжнародного приватного права.

6 лютого 2003 року Генпрокуратура в особі начальника відділу нагляду за дотриманням законів про права неповнолітніх Наталії Шестакової заявила, що 31 січня порушено кримінальні справи за статтями 169 і 358 КК за фактами скоєння незаконних дій при усиновленні дітей іноземцями та використання працівниками центру з усиновлення підроблених документів. За словами Шестакової, «зловживання набули масового характеру як у Центрі з усиновлення, так і в регіонах». За шість років через центр іноземні громадяни всиновили понад 8,4 тисячі українських дітей. При цьому про долю 4,5 тисячі з них жодних даних немає.

У 2003 році під час робочого візиту Н.Карпачової у країни Латинської Америки спеціальний посланник із питань прав людини МЗС Аргентини, посол Алісія Олівера висловила стурбованість тиском, який чинять окремі країни на Аргентину у питанні ратифікації Гаазької конвенції з міжнародного усиновлення дітей. Вона заявила про неприйнятність для Аргентини такої ратифікації через наявність у конвенції положення про приватні агентства, які надають посередницькі послуги при всиновленні. Оскільки фактично за цим криється торгівля дітьми.

Крім того, як відомо, існує висновок головного науково-експертного управління при апараті ВР від 9 червня 2003 р. щодо законопроекту №0104 «Про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення», внесеного Кабміном на розгляд ВР. У ньому йдеться, що «запропонована до ратифікації конвенція передбачає уніфікацію державами—учасниками процедури усиновлення, отримання зацікавленими особами необхідних відомостей про потенційних усиновителів, здійснення посередницької діяльності по усиновленню на комерційних засадах.

За деякою інформацією, у центрах усиновлення було, як мінімум, два списки дітей: людині з вулиці пропонувався гірший. Доки кандидат в усиновителі не зрозуміє, що для отримання доступу до іншого списку треба заплатити (станом на 2003 рік – близько трьох із половиною тисяч доларів, сьогодні це – десятки і сотні), його можуть ганяти дуже довго. Термін дії документів закінчується, а треба ж іще за анкетою вибрати дитину, налагодити з нею контакт, потрапити в суд, який і винесе рішення про усиновлення. І ось тут за справу найчастіше бралися посередники, які добре знають, кому, де і скільки потрібно заплатити. (Кажуть, що деякі «спеціалізовані» сайти в Інтернеті відкрито називають ціну за дочасне усиновлення — 6—12 тисяч доларів..) За словами Валентини Рогової, довіреної особи італійської асоціації Amic dei Bambini («Друзі дітей»), вона не раз помічала, як деякі директори дитячих будинків для певних осіб залишали дітей молодшого віку і здоровіших.

Цими посередниками якраз і планують стати гендеристи з ЛА СТРАДИ, Україна без сиріт, ЮНІСЕФ. Йдеться про великий злочин.

One thought

  • Pingback: Ювенальна юстиція – крах української родини – Сім’я під Покровом Богородиці

Залишити відповідь

*